Свої, чужі, інші

Дівчинка мовчала. Перебити б зараз усі флакончики й баночки з духмяною водою та оліями он на тім столику перед дзеркалом. Либонь, легше стало б на душі.

— А що я повинна робити, поки я твоя служниця, пані? — натомість промовила вона лагідно.

— Зараз поясню, — Алана підвелася, заходила по кімнаті. — Тобі доведеться прибирати цю кімнату, застеляти ліжко, тримати в порядку сукні. Я покажу тобі, як чистити їх і взуття. Пранням тобі займатися не потрібно. У купальні теж прибиратимеш. І ще будеш допомагати мені вдягатися, якщо буде необхідно. Також виконуватимеш різні мої доручення, але це все. Отримаєш гарну платню — десять золотих на місяць. Тебе повністю забезпечать їжею та одягом. А житимеш отут, — Алана відчинила двері в стіні, що вели з її кімнати в іншу, скромнішу й меншу. Там стояли ліжко, скриня для одягу, невеличкий стіл і пара простих дерев'яних стільців. На підлозі лежав простий килим із ясно-сірої вовни.

— Ця кімната суміжна з моєю. Але он ті двері — вихід просто в коридор. А ось звідси, — мати показала ще одні двері зі своєї спальні, — можна пройти в купальню. Ти теж зможеш нею користуватися, до речі, ходімо, тобі необхідно дати собі лад…

Ола слухняно пішла за нею. Раніше вони завжди милися разом із матір'ю. У їхньому будиночку при крамниці була купальня: кімната з лавами, великими ночвами й казанами, в яких батько нагрівав воду. Зазвичай кожного третього вечора батько замикав крамницю трохи раніше й ходив із цебрами до колодязя, поки два казани не наповнювалися. Тоді він розводив під ними вогонь. Коли вода закипала, першими в купальню йшли Алана з Олою. Жінка сама переливала воду з казанів великим дерев'яним ковшем і забиралася в одні ночви з дочкою. Вони пустували, бризкалися, натирали одна одну мильнянкою… Мати закінчувала мити Олу першою, і дівчинка втікала, підклавши ще дрів під казан, що залишався, а батько заходив у купальню. Поки вони разом із матір'ю милися, Ола готувала вечерю…