Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
— Чи означає це, що ви як і раніше впевнені в тому матеріалі, за який вас засудили?
— Сьогодні я утримаюся від коментарів зі цього питання.
— Після рішення суду ви звільнили Мікаеля Блумквіста.
— Ви помиляєтеся. Прочитайте наше прес-повідомлення. Йому потрібний був тайм-аут і була абсолютно необхідна перерва в роботі. Він знов обійме посаду відповідального редактора цього року, тільки трохи пізніше.
Камера обводила приміщення редакції, а репортер скоромовкою переказував бурхливу історію «Міленіуму» як незвичайного і загонистого журналу. Мікаель Блумквіст ніяких коментарів давати не міг: його щойно ув’язнили до тюрми Рулльокер, розташованої біля маленького озера, прямо посеред лісу, кілометрів за десять від Естерсунда.
Зате Лісбет Саландер помітила, як у самому кутку телевізійної картинки, в дверях редакції раптом промайнув Дірк Фруде. Вона насупила брови і задумливо прикусила нижню губу.
Цього понеділка відбулося мало подій, і в дев’ятигодинному випуску «Новин» Хенрікові Ванґеру відвели аж чотири хвилини. Його запросили дати інтерв’ю в студії місцевого телебачення в Хедестаді. Репортер почав із заяви про те, що «після двох десятиліть мовчання легенда промисловості Хенрік Ванґер знову з’явився у променях рампи». Репортажеві передувала розповідь про життя Хенріка Ванґера, що супроводжувалася кадрами чорно-білої хроніки, де той виступав разом з Таге Ерландером на відкритті фабрик у 60-х роках. Потім у фокусі камери опинився диван, що стояв у студії, на якому, спокійно відкинувшись на спинку і схрестивши ноги, влаштувався Хенрік Ванґер. На ньому була жовта сорочка, вузька зелена краватка і вільний темно-коричневий піджак. Зовні він був схожий на худеньке старезне городнє опудало, але говорив чітким і твердим голосом. І до того ж щиро. Перш за все репортер запитав про причини, що спонукали його стати співвласником «Міленіуму».
— «Міленіум» — гарний журнал, за яким я вже кілька років слідкую з великим інтересом. Зараз на журнал ведеться цілеспрямована атака. У нього є могутні вороги, які організовують бойкот з боку рекламодавців з метою його остаточного знищення.
Репортер був очевидно не готовий до такої відповіді, але відразу зметикував, що й без того дивна історія набуває цілком несподіваного розмаху.
— Хто стоїть за цим бойкотом?
— Це одне з тих питань, у яких «Міленіуму» належить ретельно розібратися. Але дозвольте мені скористатися нагодою і заявити, що «Міленіум» не дозволить так легко себе потопити.
— Тому ви і стали співвласником журналу?
— Якщо зацікавлені кола дістануть змогу затулити рота невгодним голосам із засобів масової інформації, це може вкрай негативно позначитися на свободі слова.
Хенрік Ванґер говорив так, ніби все життя був культурним радикалом і борцем за відкрите суспільство. Мікаель Блумквіст, що вперше з’явився цього вечора в телевізійній кімнаті в’язниці, несподівано розреготався. Решта ув’язнених покосилася на нього занепокоєно.
Пізніше, лежачи на ліжку у себе в камері, що нагадувала тісний номер мотелю, з маленьким столиком, стільцем і прикріпленою до стіни полицею, він визнав правоту Хенріка і Еріки відносно того, як саме слід було подати цю новину. Навіть не обговоривши її з жодною людиною, він розумів, що у ставленні до «Міленіуму» дещо вже змінилося.
Виступ Хенріка Ванґера означав оголошення війни Хансу Еріку Веннерстрьому. Суть виступу була кришталево ясна — надалі ти битимешся не проти журналу з шістьма співробітниками і річним бюджетом, що дорівнює представницькому обіду компанії «Веннерстрьом груп». Тепер тобі доведеться боротися з концерном Ванґерів, який хоч і являє собою лише рештки минулої величі, але все-таки є значно могутнішим противником. Веннерстрьом опинився перед вибором: відступитися або взяти на себе завдання знищити заразом і підприємства Ванґерів.
Хенрік Ванґер, по суті справи, заявив по телебаченню, що готовий битися. Можливо, шансів проти Веннерстрьома в нього і немає, але війна обійдеться тому недешево.
Еріка ретельно обдумала свій виступ. Вона, взагалі-то, не сказала нічого конкретного, але слова про те, що журнал «ще не висловив своєї версії», створили враження: їм є що висловлювати. Незважаючи на те що Мікаеля було притягнено до відповідальності, засуджено і нині він сидів у в’язниці, вона взяла й заявила — не кажучи цього прямо, — що насправді він невинний і що існує інша правда.
Слово «невинний» відкрито не пролунало, але саме завдяки цьому невинність Мікаеля ставала ще очевиднішою. Те, що його повернення на посаду відповідального редактора вважалося само собою зрозумілим, підкреслювало: «Міленіуму» нема чого соромитися. Переконати громадськість не становитиме труднощів — змови цікаві всім, і цілком зрозуміло, на чиєму боці виявляться симпатії публіки, коли доведеться вибирати між страшенно багатим бізнесменом і загонистим вродливим головним редактором. Щоправда, ЗМІ так же легко на цю історію не купляться, але Еріка, можливо, знешкодила частину критиків, які тепер не наважаться відкрити рота.