Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Він і сам не знав, на що сподівався. Сесілія Ванґер витріщила очі, тут же вдала подив, проте впустила Мікаеля в передпокій. Там вони і залишилися стояти, обом було якось ніяково. Вона теж запитала, чи не втік він, і Мікаель пояснив, що й до чого.
— Я хотів просто привітатися. Я невчасно?
Вона намагалася не зустрічатися з ним очима, і Мікаель відразу зауважив, що жінка йому не вельми рада.
— Ні… ні, заходь. Хочеш кави?
— Із задоволенням.
Привівши його на кухню, вона повернулася спиною і стала наливати в кавоварку воду. Мікаель підійшов до неї і поклав руку їй на плече; вона завмерла.
— Сесіліє, по-моєму, тобі не хочеться поїти мене кавою.
— Я чекала тебе тільки через місяць, — сказала вона. — Ти заскочив мене зненацька.
В її голосі чулося невдоволення, і він розвернув її так, щоб бачити обличчя. Вони трохи постояли мовчки. Вона як і раніше не дивилася йому в очі.
— Сесіліє, до дідька каву. Що сталося?
Вона похитала головою і зробила глибокий вдих:
— Мікаелю, я хочу, щоб ти пішов. Нічого не питай. Просто йди.
Мікаель пішов був до себе додому, але біля хвіртки нерішуче спинився. Замість того щоб увійти, він спустився до води коло мосту і сів на камінь. Закурив, намагаючись розібратися в своїх думках і зрозуміти, чому ж так різко змінилося ставлення до нього Сесілії Ванґер.
Раптом він почув звук мотора і побачив, як під мостом лине у протоку велике біле судно. Коли воно пропливало повз, Мікаель помітив, що за штурвалом стоїть Мартін Ванґер і зосереджено пильнує, щоб не наскочити на мілину. Дванадцятиметрова крейсерська яхта — це вражає. Мікаель устав і пішов доріжкою понад водою. Враз він побачив, що біля причалів уже гойдається досить багато різних корабликів — катерів і вітрильників. Серед них було кілька катерів фірми «Петерссон», а біля одної пристані підстрибувала на хвилі, здійнятій судном, яхта спортивного товариства. Решта суден були більшими і дорожчими. Він зауважив одну круїзну вітрильну яхту, фірми «Халлберґ Рессі». Наближалося літо, і відразу стали помітні класові відмінності між мореплавцями Хедебю — у Мартіна Ванґера була, безперечно, найбільша і найдорожча яхта в окрузі.
Мікаель зупинився біля будинку Сесілії Ванґер і покосився на освітлене вікно другого поверху. Потім пішов додому і поставив каву, а тим часом заглянув до свого кабінету.
Перед від’їздом у в’язницю він більшу частину документів, пов’язаних із Харієт, переніс назад до Хенріка. Йому здалося розумним не залишати надовго документацію в безлюдному будинку, і тепер полиці зяяли пусткою. З усіх матеріалів розслідування в нього лишилися тільки п’ять блокнотів з власноручними записами Хенріка Ванґера, які він брав із собою у в’язницю і до цього моменту вже знав напам’ять. І, як з’ясувалося, один фотоальбом, забутий на горішній полиці.
Мікаель дістав його і взяв із собою на кухню. Наливши кави, він сів і почав перегортати альбом.
Там були фотографії, зроблені в день зникнення Харієт. Починався альбом з останнього знімка Харієт, де дівчина була знята під час святкової ходи в Хедестаді. За ним ішло більш як сто вісімдесят чітких фотографій із зображенням аварії на мосту. Мікаель уже багато разів роздивлявся альбом з лупою, знімок за знімком. Тепер же він проглядав його неуважно, цілком певний, що нічого тут вже не дасть йому поштовху для подальших роздумів. Раптом він відчув, що втомився від загадки Харієт Ванґер, і з шумом закрив альбом.
Не знаходячи собі місця, Мікаель підійшов до кухонного вікна і втупився в темряву.
Потім знову поглянув на альбом. У нього було неясне відчуття, ніби він тільки що бачив щось важливе; якийсь здогад проскакував і вислизав. Навіть волосся на потилиці піднялося від передчуття, мовби якась невидима істота обережно подула йому в вухо.
Він сів і знову розгорнув альбом. Продивився його, сторінку за сторінкою, затримуючись на кожному знімку моста. Поглянув на тодішнього Хенріка Ванґера, забризканого мазутом і майже на сорок років молодшого за нинішнього, потім на такого ж Харальда Ванґера — людину, яку поки лише вгадував за ледь помітним ворушінням фіранки і жодного разу не бачив навіть його слідів на снігу. На знімках були зафіксовані зламані поручні моста, будинки, вікна і транспортні засоби. У натовпі глядачів Мікаель без зусиль розпізнав двадцятилітню Сесілію Ванґер, у світлій сукні під темним жакетом; її можна було знайти фотографіях на двадцяти.