Чоловіки, що ненавидять жінок
- Автор: Ларссон Стиг
- Серия: Millennium #1
- Год: 2010
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-5354-1
- Переводчик: В. М. Верховень
- Жанр: Маньяки
Электронная книга - «Чоловіки, що ненавидять жінок». Краткое содержание книги:
Сорок років загадка зникнення юної родички не дає спокою промисловому магнату, й він здійснює останню у своєму житті спробу — доручає розшук зниклої журналісту Мікаелю Блумквісту. Той береться за безнадійну справу скоріше для того, щоб відволіктися від власних неприємностей, але невдовзі розуміє: за фасадом ідилічно мирного містечка криється справжнє пекло — протягом десятиліть хтось катує та вбиває жінок. До Блумквіста приєднується Лісбет Саландер — геніальна (чи божевільна?) дівчина-хакер, чиє минуле також сповнене гірких таємниць.
Репортер підняв руки:
— Гаразд, я знімаю це питання.
— Ні, не треба. Я хочу, щоб ви точно передали мої слова. І можете додати, що коли «Даґенс нюхетер» пообіцяє приділяти додаткову увагу підприємствам Ванґера, то ми будемо ретельніше придивлятися до холдингу «Боннієр».
Проте етична дилема все-таки існувала.
Мікаель працює на Хенріка Ванґера, який, у свою чергу, має змогу потопити «Міленіум» одним розчерком пера. А що станеться, якщо Мікаель із Хенріком Ванґером через щось посваряться?
І перш за все — яка ціна її власної об’єктивності і в який момент вона з незалежного головного редактора перетворилася на редактора купленого? Ні самі ці питання, ні можливі відповіді на них Еріці не подобались.
Лісбет Саландер вийшла з Інтернету і закрила ноутбук. У неї не було роботи, зате прокинулося відчуття голоду. Перша обставина її не надто бентежила, з того часу як вона знову дістала доступ до свого банківського рахунка, а адвокат Б’юрман перейшов у розряд невеликих неприємностей, що залишилися в минулому. З відчуттям голоду вона розібралася, пішовши на кухню і ввімкнувши кавоварку. Перед цим вона багато годин нічого не їла і тепер зробила собі три великі бутерброди з сиром, ікрою та яйцями, звареними круто. Свої бутерброди вона жувала на дивані у вітальні, а тим часом опрацьовувала добуту інформацію.
Дірк Фруде з Хедестада найняв її для вивчення особистих обставин Мікаеля Блумквіста, якого запроторили до в’язниці за наклеп на Ханса Еріка Веннерстрьома. Через кілька місяців у правлінні «Міленіуму» виникає Хенрік Ванґер, теж із Хедестада, і стверджує, що існує якась змова, спрямована на знищення журналу. І це відбувається того ж дня, коли за Мікаелем Блумквістом зачиняються двері в’язниці. Найцікавішим з усього була дворічної давності статейка під назвою «З порожніми руками», присвячена Хансу Еріку Веннерстрьому, що її вона знайшла в інтернетівській версії журналу «Фінансмаґазінет монополь». Там наголошувалося, що Веннерстрьом починав свій aufmarsch[42] у фінансовій сфері в 60-х роках саме на підприємствах Ванґера.
Не треба мати особливих талантів, щоб виснувати, що ці події якось між собою пов’язані. Тут вочевидь був заритий собака, а Лісбет Саландер любила розкопувати заритих собак. До того ж у неї зараз не було нічого цікавішого.
Частина 3
ОБ'ЄДНАННЯ
16 травня — 14 липня
13 відсотків жінок Швеції зазнавали грубих форм сексуального насильства поза межами сексуальних стосунків.
Розділ 15
Мікаеля Блумквіста звільнили з в'язниці в п'ятницю, 16 травня, через два місяці після ув'язнення. Опинившись у цій установі, він того ж дня подав прохання про скорочення строку покарання, щоправда не надто на нього сподіваючись. Причини, через які його прохання було задоволене, так і залишилися йому невідомі, але, очевидно, зіграло роль, по-перше, те, що він жодного разу не скористався правом покидати в'язницю на вихідні, а по-друге, те, що в камерах, розрахованих на тридцять одне місце, перебувало сорок два в'язні. Так чи інак, але директор в'язниці — сорокалітній польський емігрант Петер Саровський, з яким Мікаель чудово ладив, — написав листа з рекомендацією скоротити його строк.
Час у Рулльокер спливав спокійно і приємно. Ця в’язниця, як висловлювався Саровський, була призначена для підбурювачів спокою і для тих, хто сів за кермо в нетверезому стані, а не для справжніх злочинців. Розпорядком дня вона нагадувала турбазу. З-поміж інших ув’язнених половину становили іммігранти в другому поколінні; Мікаеля вони сприймали як чужорідний елемент, яким він, власне, і був. Він був єдиним серед них великим цабе, про котрого навіть повідомляли по телебаченню, проте серйозним злочинцем його ніхто із в’язнів не вважав.
Не вважав так і директор в’язниці. У перший же день Мікаеля запросили на розмову і запропонували йому допомогу психотерапевта, освітні курси для дорослих або інші варіанти навчання, а також сприяння у профорієнтації. Мікаель відповів, що не потребує соціальної адаптації, що він закінчив навчання кілька десятиліть тому і вже має роботу. Зате він попросив дозволу тримати в камері ноутбук, щоб і далі працювати над книгою, яку зобов’язався написати. Його бажання не викликало ніяких заперечень, і Саровський навіть надав йому шафу із замком, щоб він міг залишати комп’ютер у камері без нагляду і не боятися, що його поцуплять або зіпсують. Навряд чи хто-небудь із в’язнів став би таке чинити — вони ставилися до Мікаеля швидше поблажливо.
42
Розгортання (нім., військовий термін).