Посмертні записки Піквікського клубу
- Автор: Диккенс Чарльз
- Год: 1937
- Язык: украинский
- Переводчик: М. Іванов
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Посмертні записки Піквікського клубу». Краткое содержание книги:
Надалі процедура змінилася, тепер уже Дікенс писав оповідання, а художник змушений був робити до них ілюстрації. На перше місце вийшла розповідь, і як наслідок було створено роман про лондонське життя. Попри всю простоту процесу, Дікенсу вдалося те, на чому горіли інші.
Ілюстрації до перших двох випусків робив Роберт Сімур. Роберт Вільям Басс проілюстрував третій випуск, але його малюнки Дікенсу не сподобалися, тож усю решту ілюстрації робив Габлот Найт Браун, відомий як «Фіз». Із ним Дікенс продовжував працювати все життя. Окреме видання побачило світ 1837 року.
Електронну книгу створено з українського видання: Діккенс Ч. Посмертні записки Піквікського клубу / Чарлз Діккенс; пер. з англ. М. Іванов. — Х. : Одеса: Дитвидав ЦК ЛКСМУ, 1937. — 606 с. — (Серія «Шкільна бібліотека»).
Ця частина промови вченого серджента справила на аудиторію величезне враження, і, щоб підсилити ефект, він дістав з торби два клаптики паперу і, вимахуючи ними, переможно пішов далі.
— Тепер мені лишається сказати небагато. Серед документів є два листи, писані рукою відповідача. Листи ці промовляють за цілі томи і на ввесь зріст викривають вдачу цієї людини. Це не відверті, палкі красномовні послання, що говорять мовою гарячої пристрасті. Ні, то лукаві, коротенькі, двозначні повідомлення. На щастя, вони переконливіші за будьякі поетичні твори; треба тільки пильним і недовірливим оком глянути на них. Очевидно, Піквік писав їх з наміром збити з пантелику третіх осіб, до рук яких вони могли б потрапити. Дозвольте мені прочитати їх. Перше: „Гаравей, 12 година. Люба місис Б., биті котлети й підливу з помідорів. Ваш Піквік". Що це означає, джентльмени? „Биті котлети й підливу з помідорів. Ваш Піквік". Биті котлети. Праведне небо! та ще підлива з помідорів! Невже ж, джентльмени, з щастя довірливої й чутливої жінки можна глузувати таким негідним способом? Другий лист не має ніякої дати, що само по собі викликає вже підозру. „Люба місис Б. Повернуся додому лише завтра. Диліжанс трапився занадто забарний". Далі знаходимо таку надзвичайно показову фразу: „Не турбуйтесь за грілку". Грілку! Хто стане турбуватися за грілку, джентльмени? Коли то було, щоб спокій будьякого чоловіка або жінки порушувала якась грілка? — приладдя невинне, корисне і, додам від себе, дуже вигідне в хатньому житті. Чого б то став він так настирливо умовляти місис Бардл не турбуватись за грілку? Ясно, ця грілка позначає прихований вогонь, і Піквік вигадав цю систему листування з єдиною метою підготовити собі на майбутнє шляхи до відступу. А що то за натяк на забарний диліжанс? Скільки я розумію, цим диліжансом може бути тільки сам Піквік. Він і справді занадто барився в своїх відносинах з місис Бардл, але, я сподіваюся, його хода стане віднині швидшою, бо ви, джентльмени, примусите його витратитись та підмазати собі колеса.
Серджент Бацфас заждав хвилиночку, щоб подивитись, чи не засміявся хто з його дотепу. Пересвідчившись, що зрозумів його тільки торговець городиною, який саме цього ранку підмазував свій візок і всміхнувся, згадавши про це, серджент визнав за краще закінчити свою промову в трагічніших тонах.
— Але годі про це, джентльмени, — сказав він. — Не можна сміятись, коли щось гнітить тобі душу. Не слід жартувати, коли збуджено найглибші наші почуття. Надії та мрії моєї клієнтки пішли з вітром, і не буде поетичним перебільшенням сказати, що з вітром пішло й її заняття. Об’яви нема, але в квартирі в неї немає пожильця. Цілком пристойні джентльмени проходять повз вікна, та ніхто й ніщо не запрошує їх завітати. Похмуро й мовчазно в будинку. Не чути навіть голосу дитяти. Йому нецікаві дитячі розваги, коли мама його плаче. Воно закинуло свої крем’яшки і забуло уже застережливий оклик „без шахрайства!" А Піквік, джентльмени, Піквік— немилосердний нищитель хатнього оазису на Госвелській вулиці; Піквік, що отруїв там криниці й засипав попелом зелені моріжки; Піквік, що виступив сьогодні перед вами з своїми безсердими підливою з помідорів та з грілкою; Піквік все ще з безсоромним нахабством підіймає вгору свою голову і без єдиного зітхання жалю дивиться на вчинену ним руїну. Примусити сплатити відшкодування — тільки цим ви й можете покарати його і хоч трохи забезпечити мою клієнтку. І з проханням про відшкодування вона й звертається до своїх освічених, розважливих, справедливих, добросердих, чулих і безсторонніх земляків, що сидять сьогодні на лаві присяжних.
Так блискучо закінчивши цю прекрасну промову, серджент Бацфас сів, а суддя Старлей прокинувся.
— Прошу викликати Елізабет Клапінс, — перепочивши хвилинку, сказав серджент Бацфас з новими силами.
Найближчий пристав запросив Елізабет Тапінс, другий, що стояв неподалеку, гукнув Елізабет Джапкінс, а третій щодуху вибіг на вулицю і, аж доки не захрип, шукав Елізабет Мафінс.
Тим часом місис Бардл, місис Сендерс, містер Додсон і містер Фог спільними силами приставили місис Клапінс на місця для свідків. Коли вона міцно угніздилась на верхньому східці, місис Бардл розташувалася на нижчому з хусточкою й калошами в одній руці і з пляшкою, яка вмістила б щонайменше чверть пінти, нюхальної солі — в другій, готова першої-ліпшої хвилини прийти їй на допомогу. Місис Сендерс, тримаючи палець на пружині зонтика й готова відкрити його на першу вимогу, стала поруч приятельки і уп’ялась очима в обличчя судді.