Посмертні записки Піквікського клубу

Почав серджент Бацфас із запевнення в тому, що ні разу за свою практику, ніколи від перших моментів своєї юридичної діяльності, не випадало йому підходити до справи з почуттям такого глибокого хвилювання та свідомості своєї відповідальності. Він не зніс би тягару цієї відповідальності, якби його не підтримувало переконання, навіть абсолютна певність, що він захищає праве й справедливе діло: діло безвинно й жорстоко покривдженої жінки, що не може не зворушити серця дванадцяти висококультурних джентльменів, яких він бачить у ложі перед собою.

Адвокати завжди починають з такого вступного слова, бо воно відразу притягає до них симпатії присяжних, що складають дуже високу ціну їхній проникливості, і дозволяє виявити свій ораторський хист в найкращому світлі. Добре вплинуло й це слово, бо багато присяжних зараз же заходились гарячково робити чималі нотатки.

— Ви чули вже від мого освіченого колеги, джентльмени, — вів далі серджент Бацфас, чудово знаючи, що від його освіченого колеги присяжні нічого не чули, — ви чули вже від мого освіченого колеги, джентльмени, що позов складено за порушення обіцянки одружитись і що суму відшкодування визначено в тисячу п’ятсот фунтів стерлінгів. Але мій освічений колега не казав вам нічого про подробиці цієї справи. Про ці подробиці докладно розповім вам я, джентльмен…, і слова мої ствердить безталанна жінка, яка стане перед вами отут у ложі.

Зробивши на слові „ложа" урочистий наголос, серджент Бацфас дужим ударом кулака струснув кафедру і глянув на Додсона й Фога, що захитали головами, захоплені красномовністю серджента й обурені підлотою відповідача.

— Позивачка, джентльмени, — тихим і меланхолійним голосом казав серджент Бацфас, — позивачка — вдова. Так, джентльмени, вдова. Небіжчик містер Бардл, що протягом багатьох років користувався пошаною та довір’ям свого монарха і свято пильнував його прибутків, майже непомітно покинув наш світ і перейшов туди, де вічний мир і злагода, яких не може дати жодна митниця.

Характеризуючи цими повними захвату словами покійного містера Бардла, який сконав у пивниці від удару кухлем по голові, вчений серджент ледве стримував своє зворушення, і голос його тремтів.

— Він залишив нам свою подобу в особі маленького хлопчика, що народився за кілька місяців до його смерті, - провадив далі серджент Бацфас. — З цим маленьким хлопчиком на руках, єдиним, що лишилося від покійного митного урядовця, місис Бардл зреклася світу й оселилася в тиші відлюдної Госвелської вулиці, приліпивши до вікна вітальні об’яву:"Умебльовані кімнати для самотнього джентльмена. Спитати в домі". Тут серджент Бацфас спинився, щоб присяжні встигли записати цю фразу.

— На об’яві не було дати? — зацікавився старшина присяжних.

— Дати не було, джентльмени, — відповів серджент Бацфас, — але мені відомо, що висіла вона на вікні вітальні позивачки рівно три роки тому. Звертаю вашу увагу на вираз у цьому документі. „Умебльовані кімнати для самотнього джентльмена". Ставлення місис Бардл до всіх чоловіків грунтувалося на її спостереженнях неоціненних чеснот покійного її чоловіка. „Містер Бардл, — казала до себе самої вдова, — був людина порядна, господар свого слова Містер Бардл не був ошуканець. Містер Бардл теж був колись самотній. Самотній джентльмен захистить і підтримає мене. В самотньому джентльменові я завжди бачитиму щось від містера Бардла тих часів, коли він в жертву мені приніс свою юність та недосвідченість… Отже, самотньому джентльменові найму я свої кімнати". Спонукувана такими прекрасними міркуваннями (найкращими в недосконалій природі людській, джентльмени!), самотня й невтішна вдова обтерла сльози, умеблювала перший поверх квартири, притиснула до своїх грудей невинного хлопчика і наліпила на вікно вітальні об’яву. Чи довго ж висіла вона там? Ні. Гадюка стежила за нею; гадюка не спускала її з ока. Міна готувалася. Сапер і підривник працювали, не покладаючи рук. Не провисіла об’ява на вікні вітальні й трьох днів — і трьох днів, джентльмени! — як у двері квартири місис Бардл поступалось двоноге створіння, що зовні мало всі ознаки людини І зовсім не скидалось на страховище. Його запросили ввійти. Він найняв кімнати і наступного ж дня переїхав. Ця людина був Піквік; Піквік — відповідач.