Рент. Усна біографія Бастера Кейсі
- Автор: Паланик Чак
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-4243-9
- Переводчик: Вікторія Наріжна
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «Рент. Усна біографія Бастера Кейсі». Краткое содержание книги:
Ґреґ Денні: Сучка, з якої так і пруть гормони, а мізки серйозно постраждали від сказу, — ні, така фігня мені поруч не потрібна. Забудь. Я чув, люди можуть роками свою слину розносити — може, вона була однією з таких.
Фібі Трюффо, д.ф.: Інші назви для «суперпоширювачів» — «суперзаражувачі» та «супервикидачі». Через смертоносний невидимий туман із краплинок слини та слизу, що оточує цих інфікованих осіб, епідеміологи часом називають їх «хмаристими хворими».
Недді Нельсон: Невже вас не лякає той факт, що зараз усі юридичні права людини зневажено «Законом про надзвичайні повноваження в галузі охорони здоров’я»?
Шот Даньюн: Спосіб зібрати всіх своїх ворогів під замком, не висуваючи їм ніяких звинувачень і не задіюючи юристів, називається карантином. Лікарі — нові судді й присяжні. Хвороба — нова зброя масового знищення.
Недді Нельсон: Чому, на вашу думку, всіх політичних радикалів «діагностують» як хворих на сказ та замикають, а за якийсь час звучать заяви про їхню неминучу смерть? Хіба не бачите, що це узаконене вбивство?
Хадсон Бейкер: Коли я вже більше не могла терпіти, то подзвонила містеру й місіс Най та розповіла їм усе: про Амбер, і про записки під жуйкою, і про Руйнувальні Ночі, а вони пішли й найняли детектива.
Тільки коли вони прийшли туди, де жив Ґреґ Денні, Амбер уже померла.
Недді Нельсон: Як ви можете сказати, що Рент Кейсі прийняв усе занадто близько до серця? А як, гадаєте, розумна людина має реагувати, з’ясувавши, що вона всього лише продукт прогнилої та злої системи? Як би ви продовжували жити, дізнавшись, що кожен ваш подих, кожен долар сплачених податків, кожна дитина, зачата вами, і ваше кохання — все це тільки увічнює якусь злу систему?
Як би ви жили, знаючи, що кожна ваша клітина й крапля крові — частина великого зла?
40 — Останні з’єднання
Воллес Бойєр (☼ продавець машин): Якщо просто зараз ви почешете своє вухо, я почешу своє. Якщо ви нахилите на один бік голову, то я нахилю свою, ведучи вас, переконуючи за допомогою очного контакту і доказів моєї зацікавленості.
Я кажу: «Дивіться», — ще одна вбудована команда.
Якщо ви сказали: «Подорожі в часі неможливі», я «наведуся» на ваше заперечення: «Так, багато людей заявляють, що це неможливо, але хіба люди не казали, що брати Райт ніколи не відірвуться від землі?»
Ехо Лоуренс (ζ руйнувальниця): Останнього разу, коли я бачила Ґріна Тейлора Сіммза, ми брали участь у Ночі матраців. Ґрін прив’язував матрац до даху свого червоного «даймлера». Ми зупинилися на піт-стоп перед тим, як відкриється вікно, щоб наповнити бак, і стояли, прихилившись до машини, припаркованої біля колонки. Ґрін стояв у своєму костюмі в тоненьку смужечку, запихаючи носик пістолета в отвір бака й тиснучи на курок. Пахло бензином і курми у фритюрі.
Я не подзвонила Шоту щодо сьогоднішньої ночі — тільки так я могла поїхати з Ґріном наодинці. І стоячи там, я розказала Ґріну Тейлору Сіммзу, що Рентів батько, Честер, приїхав до міста.
Дивлячись, як цифри скачуть на колонці, нараховуючи гроші та галони, Ґрін сказав: «Скажи мені, як сильно марить старший містер Кейсі?»
Повз нас проїжджали «Торіно», «Веґи» й «Торнадо» — всі з матрацами, прив’язаними до дахів. Обличчя в цих машинах, вони всі оберталися, щоб подивитися на нас із нашим матрацом. На розі кожної вулиці, скільки вистачало погляду, стояли люди й ловили тачку. Дехто махав кількома купюрами — на бензин.
І я розповіла Ґріну Тейлору Сіммзу те, що Честер Кейсі розповів мені.
Ґрін не казав нічого. Тільки слухав. Дивився на інші команди, які дивились на нас.
АВТО-Радіо, з передачі «Небозі в дорозі»: Ця вістка надійшла щойно, і це схоже на якийсь повторюваний неймовірний випадок дежавю. Три поліційні машини на високій швидкості переслідують охоплену вогнем машину в західному напрямку по Медісонській об’їзній.
З вами Тіна Щосьтам, це «Звіт від зіваки»…
Воллес Бойєр: Це допомагає, казав мені Чет Кейсі, починати з простого. Уявіть час не як ріку, а радше як книгу. Чи запис. Щось закінчене. Ніби кіно, з початком серединою та кінцем, але вже зроблене й закінчене.
Потім уявіть собі, що подорож у часі — це не більше ніж упустити книжку на підлогу й загубити місце, де читав. Ви підбираєте книжку й розгортаєте її на місці, яке або значно раніше, або, навпаки, далі, — але ніколи не точно на тому місці, де ви щойно читали.