Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

— Кого? — запитала вона.

— Тебе, — відповів він.

— А він гарненький, — озвалась куховарка до дами. — Закличмо його, нехай увійде і розповість нам свої пригоди.

— Але ж їх двоє, — сказала дама.

— Другого я розважатиму, — мовила куховарка.

— Так, пані, нас двоє, — підтвердив Уленшпігель, — я і мій бідолашний друг Ламме, що не піднесе й ста фунтів на плечах, зате охоче нестиме п’ятсот їжі й питва у своєму шлункові.

— Сину мій, — сказав Ламме, — не кепкуй з мене, бідолахи, якому так дорого коштує наповнити свій шлунок.

— Сьогодні це тобі не буде коштувати й ліара, — мовила дама, — заходьте зараз же обидва.

— Але ж у нас є й осли, на яких ми приїхали, — зауважив Ламме.

— У стайні графа Мегема[151] буде чим нагодувати і їх, — відповіла дама.

Куховарка покинула плиту і завела Уленшпігеля й Ламме у двір з їхніми ослами, і у дворі осли зразу ж заревіли.

— Це вони, — зауважив Уленшпігель, — дають гасло, що й обід не за горами. Бідні ослики аж сурмлять з радості.

Вони обидва позлізали, і Уленшпігель мовив до куховарки:

— Якби ти була ослиця, чи захотіла б такого осла, як я?

— Якби я була жінкою, — відповіла вона, — то була б не від того, щоб мати гарного хлопця.

— Коли ти не жінка й не ослиця, то хто ж ти така? — запитав Ламме.

— Я дівчина, — відповіла вона, — а цнотлива дівчина — це не жінка й не ослиця. Зрозуміло тобі, череваню?

Уленшпігель сказав до Ламме:

— Не вір їй, вона наполовину дівчина, наполовину повія, і в кожній четвертині її сидить по два дияволи. За її шури-мури їй уже вготоване місце в пеклі на постелі, де милуватиме її сам Вельзевул.

— От капосний глузій, — мовила куховарка, — та якби матрац на тій постелі був набитий твоїм волоссям, і то я не лягла б на нього.

— А я з’їв би тебе геть усю з волоссям.

— Підлеснику, — втрутилась дама, — що ж, ти хочеш мати всіх жінок?

— Не всіх, — відповів Уленшпігель, — досить було б і тисячі, якби вони злилися в одну таку, як ти.

Дама сказала йому:

— Спочатку випий кухоль bruinbier’a, закуси шинкою, візьми собі шматок баранини, розріж цього пирога, скуштуй салату.

Уленшпігель склав руки на грудях.

— Шинка, — сказав він, — гарна річ, bruinbier — небесний трунок, баранина — божественна їжа, коли ріжеш пиріг, то аж язик тремтить у роті від задоволення, соковитий салат — це королівська страва. Але тричі блаженний буде той, кому ви на закуску дасте свою красу.

— Годі верзти казна-що, — сказала вона. — Ти спершу наїжся, негіднику.

Уленшпігель запитав:

— А чи не проказати нам спочатку Benedicite[152]?

— Ні, — була відповідь.

Ламме заскиглив:

— Їсти хочеться!

— Зажди трохи, скоро наїсися, — мовила прекрасна дама, — тобі тільки м’ясо в голові.

— І притому свіже, як моя жіночка.

Куховарка при цьому аж скривилась.