Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— Ані півфлорина? — запитав Ламме.
— Анічогісінько, — відповів Уленшпігель.
— Добре діло, — сказав baes, — тоді я здеру з вас куртки й сорочки.
Тоді Ламме, що набрався таки з пляшки сміливості, загорлав:
— А коли я ще захочу наїстися й напитись, я, я, наїстись і напитись, еге ж, напитись хоч на двадцять сім флоринів, то що? Не зроблю цього? Ти що ж, гадаєш, що моє черево нічого не варте? Хвалити Бога, воно досі живилося самими ортоланами. Ти ніколи не носитимеш такого під своїм засмальцьованим поясом. Бо ти злюка і весь свій жир носиш на комірі своєї куртки, не так, як у мене — три пальці смачного сальця на череві.
Baes трохи не сказився. Він був заїка, а зараз аж захлинався словами, і що швидше він говорив, то гучніше пирхав, наче пес, що з води виліз. Уленшпігель кидав йому в ніс кульки з хліба, а Ламме все більше розпалювався і кричав:
— То ти що ж, думаєш, я не маю чим заплатити за твої три дохлих курки, і за четверо паршивих курчат, та за дурного павича, що тягав свого задрипаного хвоста на курнику? Якби твоя шкура не була сухіша за шкуру старого, нічого не вартого півня, якби твої кості не скрипіли так у твоїх грудях, то я б ще мав за що з’їсти і тебе, і твого зашмарканого слугу, і твою сліпу служницю, і твого кухаря, котрий, як нападе його короста, то й почухатися не годен, такі в нього короткі руки. Чи ви бачили його? Гляньте-но на цього гарного птаха, що за півфлорина хоче відібрати у нас куртки й сорочки. Ану скажи мені, що коштує усе твоє манаття, задрипаний нахабо, — я дам тобі за нього хіба що три ліари.
Але baes розлютився ще більше і ледве дух переводив від злості.
А Уленшпігель тим часом кидав у нього кульками з хліба.
Ламме ревів, як лев:
— Скільки, по-твоєму, здохлятино, вартий добрий осел з гарною мордочкою, з довгими вухами, широкими грудьми, міцними ногами? Вісімнадцять флоринів щонайменше, хіба не правда, паскудний трактирнику? Та ти не назбираєш стільки іржавих цвяхів у своїй скрині, скільки золотих варта ця чудова худобина.
Baes ще дужче сопів, але не смів і поворухнутись.
А Ламме все молов:
— А скільки, по-твоєму, вартий добрячий ясеновий візок, пофарбований у червоне, з будою куртрейського полотна, щоб захиститись від сонця й негоди? Двадцять чотири флорини щонайменше. Еге ж? А скільки це буде вісімнадцять флоринів та двадцять чотири? Говори, паршивий скнаро! Сьогодні маємо базарний день, у твоїй поганій корчмі он скільки людей. І не змигнеш, як я їм усе продам.
Він так і зробив, бо Ламме знали всі. Йому дали за візка з ослом сорок чотири флорини і десять патарів. А тоді, брязкаючи золотом перед самим шинкаревим носом, він вигукнув:
— Чуєш, як тут пахне майбутніми гулянками?
— Атож, — відповів шинкар, але тихенько додав: — Коли продаватимеш свою шкуру, я куплю її за ліар і зроблю собі амулет проти марнотратства.
А тим часом молода вродлива жіночка, що ховалася в темному дворі, раз у раз поглядала в вікно на Ламме, але тільки-но він обертався, її гарненьке личко одразу зникало.
А ввечері, коли він піднімався по сходах без світла, спотикаючись після щедрої випивки, він відчув, як якась жінка обійняла його, міцно поцілувала в щоки, в губи і навіть у ніс, змочивши йому обличчя сльозами кохання, і зникла.
У Ламме від випитого злипалися очі, він ліг і одразу заснув, а вранці, прокинувшись, рушив з Уленшпігелем у Гент.
Там він шукав свою жінку по всіх kaberdoesj'ах, шинках з музикою і тавернах. Ввечері він зустрівся з Уленшпігелем in den Zingende Zwaan — в «Співучому лебеді». Уленшпігель скрізь, де тільки міг, підбурював і піднімав народ проти катів рідної землі.
На П’ятницькому базарі, біля Dulle Griet — Великої гармати, Уленшпігель ліг ницьма на дорозі.
Повз нього пройшов вугляр і запитав:
— Ти що тут робиш?
— Хочу намочити носа в калюжі, щоб знати, звідки вітер віє, — відповів Уленшпігель.
Потім пройшов столяр і теж спитав:
— Ти що ж, гадаєш, що брук — це перина?
— Незабаром стане він для багатьох укривалом, — відповів Уленшпігель.
Зупинився біля нього чернець:
— Що ти тут робиш, дурню? — запитав він.
— Лігши ницьма, прошу вашого благословення, отче, — відповів Уленшпігель.
Чернець благословив його й пішов.
Тоді Уленшпігель приклав вухо до землі. Мимо йшов селянин:
— Може, чуєш, що там шумить углибині? — запитав він.
— Еге ж, — відповів Уленшпігель, — чую, як росте дерево, що піде на дрова палити бідолашних єретиків.
— А більше нічого не чуєш? — запитав громадський стражник.