Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах
- Автор: Де Костер Шарль Теодор Анри
- Год: 2008
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-3903-3
- Переводчик: Сидор Сакидон
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах». Краткое содержание книги:
Зберігши всі найхарактерніші риси народних легенд, автор створив образ Уленшпігеля — плоть від плоті народної, майстра на всі руки, відважного геза, зброєю якого у боротьбі з ворогами стають разюче слово і в’їдлива пісня, глузливий сміх і гострий меч.
— Міке, ти ніколи в раю не розважаєшся, пограйся з нами!
Отак, безперестанку глумлячись зі статуї, вони кричали, тюкали, свистіли.
Маркграф, вдаючи, ніби злякався, вийшов і звелів зачинити всі двері, крім одних.
Народ ні до чого не втручався, а тому голодранці ставали все нахабніші й горлали все голосніше. Під склепінням аж луна йшла, наче від сотні гармат.
Нарешті один із них, що мав пику, наче печена цибулина, — очевидно, ватажок усієї зграї, виліз на амвон, махнув рукою і почав проповідь:
— Во ім’я Отця, і Сина, і Святого Духа, — сказав він, — і всі троє становлять єдине, і кожен з них є троє! Господи Боже, хоч у раю дай нам спокій з арифметикою. Сьогодні, двадцять дев’ятого серпня[147], Міке вийшла з великою помпою, пишно одягнена, щоб явити своє дерев’яне лице signork’ам і pagader’ам міста Антверпена. Але Міке під час процесії зустрілася з самим Сатаною, і Сатана сказав їй, глузуючи: «Ти диви, і яка пишна! Вбралась ти, Міке, наче королева, несуть тебе чотири signork’и, і ти й глянути більше не хочеш на бідного pagader’а Сатану, що чвалає пішки». А Міке відповідає: «Іди геть, Сатано, бо розтрощу твою голову, окаянний змію!» — «Міке, — мовить Сатана, — ось уже півтори тисячі літ, як ти бавишся цим, але Дух Господній, твій владар, звільнив мене. І я тепер сильніший за тебе, ти вже мені не наступиш на голову, ти в мене тепер потанцюєш!» Сатана схопив добрячий канчук і давай шмагати Міке. А вона, не сміючи сказати, що злякалась, навіть і не крикнула, а тільки пустилася вчвал, примусивши бігти й signork'ів, які її несли, щоб не впала разом із золотою короною та іншими прикрасами серед убогого люду. Тепер Міке тихо й мирно стоїть у своєму закапелку і дивиться на Сатану, а той вмостився високо на колоні під склепінням, погрожує їй канчуком і каже: «Ти мені заплатиш за кров і сльози, що пролилися в ім’я твоє! Міке, як там твоє непорочне здоров’ячко? Вилазь, вилазь звідти, вже час. Порубають тебе на цурпалки, зловісна ти колодо, щоб помститися за живих людей, яких в ім’я твоє немилосердно палили, вішали, закопували живцем у землю». Так говорив Сатана, і говорив добре. Треба витягти тебе з цієї ніші, Міке кровожерна, Міке жорстока, зовсім не схожа на сина свого Христа.
І тут увесь цей невідомий набрід закричав, завив, заревів: «Міке, Міке, виходь, вилазь! Напевне, ти від страху обмочила свої спідниці і нішу, в якій стоїш. Брабант тому, хто його вартий! Геть дерев’яних ідолів! Хай купаються в Шельді! Дерево плаває краще за рибу!»
Народ слухав це мовчки.
Та Уленшпігель збіг на амвон і зіпхнув звідти промовця, аж той загуркотів по сходах.
— Чи ви збожеволіли, — звернувся він до народу, — чи зовсім подуріли, що далі свого сонливого носа нічого не бачите? Хіба не розумієте, що тут орудують зрадники? Вони хочуть зробити вас блюзнірами і грабіжниками, щоб потім оголосити бунтівниками, спорожнити ваші скрині, а вам постинати голови або спалити на вогнищі. А ваше майно успадкує король. Signork’и і pagader’и, не слухайте цих брехунів і злодіїв, не зачіпайте Божої Матері, живіть і працюйте весело, добро наживайте і здорові його споживайте. Чорний демон загибелі накинув на вас оком. Це він під’юджує вас на грабунок і погром, щоб наслати на ваші голови ворожу армію, щоб обвинуватити вас у зраді й бунті, а тоді поставити над вами жорстокого деспота Альбу, що принесе вам інквізицію, конфіскації й смерть. І спадкоємцем вашим буде він!
— Гей, — гукнув Ламме, — не грабуйте нічого, signork’и і pagader’и, король і так уже вельми сердитий. Донька вишивальниці казала про це моєму другові Уленшпігелю. Не грабуйте, панове, нічого!
Але народ не міг їх почути.
А невідомі кричали:
— Грабуй, тягни! Бери! Брабант тому, хто його вартий! У воду дерев’яних ідолів! Вони плавають краще за рибу!
Уленшпігель кричав з амвона, мов несамовитий:
— Signork’и і pagader’и, не дозволяйте грабувати! Не накликайте на місто згуби! — Але його стягли з амвона, хоч як він відбивався руками й ногами, подряпали йому обличчя, пошматували куртку й штани. Увесь закривавлений, він не переставав кричати:
— Не дозволяйте грабувати!
Але кричав він намарне.
Підбурювачі й місцевий набрід з криком: «Хай живе гез!» — кинулись на крилас і зламали поруччя.
І почали бити, трощити, руйнувати. Близько півночі цей величезний собор, де було сімдесят престолів, безліч прекрасних картин і дорогоцінних речей, став схожий на порожній горіх. Престоли було перекинуто, статуї розбито, всі замки зламано.
147
Сьогодні, двадцять дев'ятого серпня… — Насправді розгром собору Богоматері стався 19 серпня 1566 р.