Легенда про героїчні, веселі і славетні пригоди Уленшпігеля і Ламме Гудзака у Фландрії та інших країнах

Але статуя Діви Марії дорогою зазнала наруги від якихось невідомих людей, і її зразу ж занесли назад до собору і замкнули ратками на амвоні.

Уленшпігель і Ламме ввійшли до собору. А там зібрались нікому не відомі молоді голодранці, халамидники та й ще якісь гольтіпаки. Вони стояли біля хорів, перекривляли один одного, робили різні гримаси, ляпали язиками казна-що і тупотіли ногами. В Антверпені ніхто їх не бачив ні до того, ні після того. Один із них, з обличчям, як печена цибуля, запитав Міке (так вони звали Матір Божу), чого вона злякалась, що так поквапно вернулась у собор.

— Та вже ж не тебе, поганцю замурзаний, — втрутився Уленшпігель.

Молодий хлопець, до якого стосувалися ці слова, кинувся битись, та Уленшпігель схопив його за комір і сказав:

— Зачепи тільки, то й язика з рота виблюєш.

Потім він звернувся до антверпенців, що були в соборі коло нього:

— Signork’и і pagader’и[146], — сказав він, показуючи на молодих голодранців, — не довіряйте їм, це не справжні фламандці, це зрадники, найняті для того, щоб накликати на нас біду, нещастя, згубу.

Потім звернувся до підозрілих осіб.

— Гей ви, ослячі морди, — вигукнув він, — ви ж здихали раніше з голоду, то де ж тепер взяли грошей, які бряжчать у ваших кишенях? Хіба продали наперед свої шкури, щоб з них потім зробити барабани?

— Чи бачили ви такого проповідника? — гукнули незнайомі.

І стали кричати всі враз до Богородиці:

— У Міке гарна сукня! У Міке гарний віночок! От би подарувати їх моїй любці!

Потім вони рушили до дверей, але один із них заліз на амвон і почав звідти верзти всяку нісенітницю. Тоді всі інші вернулись і закричали:

— Спускайся, Міке, спускайся, поки ми тебе самі звідти не стягнули. Сотвори чудо, покажи, що ти вмієш і сама добре ходити, а не тільки заставляти інших, щоб тебе носили, ти, ледарко!

Уленшпігель щосили закричав до них:

— Ану припиніть свою паскудну балачку! Всякий грабунок — це злочин!

Та вони глузували й далі, а деякі з них говорили, що треба зламати хори і стягти Міке додолу.

Тоді стара жінка, що продавала свічки, сипнула їм в обличчя попіл зі своєї жаровні. Але її звалили на підлогу й стали лупцювати. І тоді почалася веремія.

Раптом до собору ввійшов маркграф зі стражниками. Побачивши такий гармидер, він наказав усім вийти, але так нерішуче, що вийшло небагато. Інші сказали:

— Ми хочемо послухати, як попи правитимуть вечерню на честь Міке.

— Вечерні не буде, — відповів маркграф.

— Тоді ми самі її відправимо, — заявили нікому не відомі голодранці.

І в соборі залунала пісня. Деякі з тих голодранців свистіли у krieke steenen — у вишневі кісточки і кричали: