Гаррі Поттер і смертельні реліквії
- Автор: Ролінґ Джоан К.
- Язык: украинский
- Переводчик: Виктор Морозов
- Жанр: Детское фэнтези
Электронная книга - «Гаррі Поттер і смертельні реліквії». Краткое содержание книги:
Щоправда, він цього не відчув, коли було знищено щоденник, але ж, на його переконання, це було тому, що він тоді ще не мав тіла, яке могло б відчувати, він навіть не був привидом,., ні, безсумнівно, решті горокраксів нічого не загрожує… вони неторкані…
Але він мусить це знати, мусить переконатися… Він крокував кімнатою, віджбурнувши ногою труп ґобліна, а в його розпалених мізках зринали невиразні видіння: озеро, хатина, ГЬґвортс…
Краплинка розсудливості охолодила його лють. Як хлопець міг знати, що він заховав персня у Ґонтовій хатині? Ніхто ніколи не знав, що він родич Ґонтам, він приховав цей зв'язок, ті вбивства ніколи не пов'язували з ним: перстень, безумовно, був у безпеці.
А як би міг хлопець, та й будь—хто інший, дізнатися про печеру або зламати там усі захисні чари? Думка, що медальйон можливо викрасти, була абсурдна…
Або, скажімо, школа: та ж тільки він один знав, де розміщено горокракс, бо лише він проник у найсокровенніші таємниці того місця…
А ще була Наджіні, яку треба тепер тримати коло себе і більше не посилати виконувати його розпоряджень, оберігати її й захищати…
Проте для певності, для цілковитої певності, він мусить знову побувати в усіх своїх схованках, мусить подвоїти захист довкола кожного горокракса… і цю роботу, як і пошук бузинової палички, він мусить виконати сам…
Що треба перевірити насамперед? де найбільша небезпека? В його нутрі знову заворушилася стара притлумлена тривога. Дамблдор знав, як його звати по—батькові… Дамблдор міг намацати зв'язок із Ґонтами… покинута ними хатина — то була, мабуть, найнезахищеніша з усіх його схованок, саме туди він вирушить спочатку…
Озеро… ні, це неможливо… хоча й існувала малесенька ймовірність, що Дамблдор довідався про деякі з його старих «подвигів» у сиротинці.
І Гоґвортс… він знав, що його горокракс там у безпеці, бо Поттеру нізащо не потрапити непоміченим навіть у Гоґсмід, не кажучи вже про саму школу. Однак доречно було б попередити Снейпа про небезпеку, якщо хлопець спробує проникнути в замок… звичайно, безглуздо було б пояснювати Снейпові, чому саме хлопець може повернутися. Величезною помилкою було те, що він довірився Белатрисі й Мелфою. Хіба ж їхня тупість і недбальство уже вкотре не довели, наскільки безглуздо взагалі комусь довіряти?
Отже, він спочатку побуває в Ґонтовій хатині, і візьме з собою Наджіні. Відтепер вони нерозлучні… Він вийшов з кімнати, перетнув передпокій і опинився в темному саду, де дзюркотів фонтан. Покликав парселмовою змію, і вона приповзла до нього, неначе довжелезна тінь…
Гаррі розплющив очі і змусив себе повернутися назад. Він лежав на березі озера в промінні призахідного сонця, а Рон з Герміоною дивилися на нього. Судячи з їхніх стурбованих поглядів і постійного сіпання шраму, його несподівана мандрівка Волдемортовою свідомістю не лишилася непомічена. Він ледве випростався, майже не дивуючись, що й досі був мокрий і тремтів. Побачив чашку, що безневинно лежала перед ним на траві, і темно—синє озеро, поцятковане золотою доріжкою низького сонця.
— Він знає, — його власний голос звучав якось дивно і неприродно низько після пронизливих Волдемортових вересків. — Він знає, і збирається все перевірити, а останній, — Гаррі зірвався на ноги, — у Гоґвортсі. Я знав це. Я знав.
— Що?
Рон дивився на нього, роззявивши рота. Герміона стурбовано стала навколішки. —А що ти побачив? Звідки ти знаєш?
— Я бачив, як саме він довідався про чашку, я… я був у його голові, він… — Гаррі пригадав усі вбивства, — він неймовірно розлючений, а ще нажаханий, він не може зрозуміти, як ми про це довідались, і тепер хоче перевірити, чи всі інші горокракси в безпеці, а почне з персня. Він гадає, що в Гоґвортсі найбезпечніше, бо там Снейп, і туди дуже важко проникнути непомітно — мабуть, він буде там насамкінець, але все одно це може статися за кілька годин…
— А ти бачив, де саме воно в Гоґвортсі? — запитав Рон, і теж зірвався на ноги.
— Ні, він зосередився на тому, щоб попередити Снейпа, він не думав, де саме воно лежить…
— Заждіть, заждіть! — вигукнула Герміона, коли Рон схопив горокракс, а Гаррі вже накидав плащ—невидимку. — Ми не можемо так просто взяти й зірватися без жодного плану, нам треба…
— Нам треба рушати, — рішуче заперечив Гаррі. Він сподівався виспатись, мріяв залізти в новий намет, але тепер про це не було й мови. — Ти хоч уявляєш, що він почне витворяти, коли довідається, що зникли перстень і медальйон? А що, як він забере гоґвортський горокракс, бо вирішить, що там він у небезпеці?
— Але ж як ми туди потрапимо?
— Гайнемо в Гоґсмід, — пояснив Гаррі, — і спробуємо з'ясу вати все на місці, коли побачимо, як саме захищена школа. Ставай під плащ, Герміоно, я хочу, щоб цього разу ми три малися купи.
— Та ми ж не помістимось…
— Там буде темно, ніхто не помітить наших ніг.
Над почорнілою водою відлунням рознісся ляскіт величезних крил. Це дракон нарешті досхочу напився і злетів. Друзі завмерли, дивлячись, як він усе вище й вище здіймався чорною плямою на тлі потемнілого неба, аж доки сховався за найближчою горою.
Герміона підійшла до друзів і стала між ними. Гаррі якомога нижче опустив плащ до землі, вони усі разом крутнулися і зникли в задушливій темряві.
— РОЗДІЛ ДВАДЦЯТЬ ВОСЬМИЙ —
Ноги Гаррі торкнулися дороги. Він побачив до болю знайому головну вулицю Гоґсміда: темні вітрини крамничок, обриси чорних гір за селом, поворот дороги до Гоґвортсу, світло з вікон "Трьох мітел". Серце йому тьохнуло, і він з пронизливою чіткістю пригадав, як приземлився тут майже рік тому, підтримуючи жахливо ослабленого Дамблдора. Усе це тривало якусь секунду, а тоді, не встиг він ще й відпустити Ронову й Герміонину руки, як щось сталося.
Повітря розкололося від вереску, схожого на Волдемортів, коли той довідався про викрадення чаші. Цей вереск пронизав кожнісінький нерв у тілі Гаррі, і він зрозумів, що вереск спричинила їхня поява. Ледве встиг глянути на друзів під плащем, як двері "Трьох мітел" розчинилися навстіж і з них висипав з чарівними паличками напоготові з десяток смер—тежерів у плащах з каптурами.
Гаррі схопив за руку Рона, що вже піднімав чарівну паличку. Смертежерів було дуже багато, всіх не приголомшиш. А спроба вистрілити закляттям миттєво викрила б їх. Один смертежер махнув чарівною паличкою — і вереск затих, однак відлуння ще й досі відбивалося в горах. — Акціо плащ! —проревів інший смертежер. Гаррі схопився за поли плаща, та той і не збирався зникати. Замовляння—викликання на нього не діяло.
— Ти що, не під плащем, Поттере?! —закричав смертежер і звелів своїм напарникам: — Шукати скрізь. Він тут.
Шестеро смертежерів побігли прямо на них. Гаррі, Рон і Герміона спритно позадкували й заскочили в найближчу бічну вуличку, хоч смертежери ледь їх не зачепили. Друзі чекали в темряві, прислухаючись до кроків, що тупотіли там і тут, а пучки світла зі смертежерівських чарівних паличок розганяли довколишню темряву.
— Треба звідси тікати! —прошепотіла Герміона. — Роз'являймося зараз!
— Добра думка, — підтримав її Рон, але Гаррі не встиг відповісти, бо закричав якийсь смертежер: — Ми знаємо, Поттере, що ти тут, і ти звідси не вислизнеш! Ми тебе знайдемо!
— Вони нас чекали, — прошепотів Гаррі. — Вичаклували це закляття, щоб знати, коли ми з'явимося. А ще вони, мабуть, вичаклували щось таке, щоб нас звідси не випустити, тримати в пастці…
— А якщо дементорів? — запитав інший смертежер. — Якщо їм розв'язати руки, вони швиденько його знайдуть!
— Темний Лорд хоче вбити Поттера власноручно…
— …та дементори його не вб'ють! Темному Лордові потрібно Поттерове життя, а не душа. Та й убити його після Цілу—ночка буде легше!
Смертежери схвально загомоніли, а Гаррі відчув, як його охоплює жах. Щоб відігнати дементорів, доведеться вичакловувати патронусів, і цим вони себе відразу викриють.