Гра в бісер

Поведімо далі нитку нашої розповіді й вернімося до перших місяців перебування Кнехта у Вальдцелі, до його останніх шкільних років і його знаменної зустрічі з вільним слухачем Десиньйорі, яку ми свого часу докладно змалювали. Та зустріч палкого захисника касталійських ідеалів з мирянином Плініо стала для першого з них не тільки великим переживанням, яке довго ще озивалося в його душі, але й важливою символічною подією. Бо саме тоді учневі Кнехту накинули дуже відповідальну й дуже тяжку роль, яка дісталась йому начебто випадково, але так відповідала його натурі, що далі він уже ціле своє життя робив одне: раз по раз повертався до цієї ролі й дедалі краще вживався в неї. То була роль захисника й представника Педагогічної Провінції, яку йому років через десять знов довелося грати перед отцем Якобом і яку він потім як Магістр Гри в бісер грав до кінця свого перебування на посаді, — роль захисника й представника Ордену та його законів. Але він завжди був готовий у душі, завжди прагнув учитися в супротивника, сприяти не глухій ізоляції Касталії, відмежовуванню її від зовнішнього світу, а живому взаємозв’язку й дискусії з ним. Якщо духовне й ораторське змагання з Десиньйорі було ще почасти грою, то пізніше, коли йому довелося ставати на словесний двобій з таким визначним супротивником і другом водночас, як отець Якоб, змагання це набуло для нього великої ваги, і обидва рази він упорався зі своєю роллю, і впорався добре, багато чого навчився в тому діалозі, але й давав не менше, ніж брав, і хоч в обох випадках не переміг своїх супротивників — він з самого початку не ставив перед собою такої мети, — але домігся почесного визнання і своєї особи, і тих принципів та ідеалів, які боронив. Якби навіть диспути з ученим бенедиктинцем і не привели до практичних наслідків — до заснування напівофіційного представництва Касталії при святому престолі, — вони однаково мали б більше значенню, ніж здавалося багатьом касталійцям. Завдяки дружньому змаганню з Плініо Десиньйорі й диспутам зі старим бенедиктинцем Кнехт, який ніколи близько не стикався з позакасталійським світом, здобув певні знання, чи, краще сказати, уявлення про нього, що вдавалося дуже небагатьом касталійцям. За винятком кількох років, проведених у Маріафельсі, де він, звичайно, також не міг ознайомитися із справжнім позакасталійським життям, Кнехт ніде того життя не бачив і не жив ним, хіба що тільки в ранньому дитинстві, проте завдяки Десиньйорі, завдяки отцеві Якобу й заглибленню в історію в нього склалося чітке уявлення про дійсність, яке виникло головним чином інтуїтивно й спиралося на дуже малий досвід, але ширше відкрило його серце світові, допомогло краще розуміти світ, ніж розуміла більшість Кнехтових співгромадянкасталійців, мабуть, і членів Колегії теж. Кнехт завжди був щирим, вірним касталійцем і таким лишався й надалі, проте він ніколи не забував, що Касталія — тільки частка, маленька частка світу, хай найкоштовніша й найулюбленіша.