Гра в бісер

Пара Кнехт — Десиньйорі (в перекладі: «з панів»), що весь час немов міняється місцями, виростає з гегелівської «Феноменології духу». Але ідея служіння в цілому, очевидно, ширша. Про це свідчить не тільки Лео, а й мотив служника, служіння, жертви, що вперто повторюється у всіх трьох учнівських життєписах вихованця Ешгольца.

Тільки не треба розуміти кнехтівське служіння і кнехтівську жертву надто буквально. Касталійський історик повідомляє, що «вилучення всього індивідуального… — один із найвищих принципів нашого духовного життя». І, спираючись на цей принцип, настоятель Ордену Магістр Александр звинувачує Кнехта: «Ви надто відчуваєте своє «я» чи надто залежите від нього…» Александрові не подобається Кнехтів приклад із святим Христофором, який шукає собі найкращого пана: «Той, хто хоче служити, — каже він, — мусить служити тому володареві, якому він присягнув, бути вірним до могили, а не з потаємним наміром перекинутись до Іншого, кращого пана, якщо такий знайдеться». Гріхом, порушенням касталійського закону були і Кнехтові вірші. На всьому цьому «відбивалась неповторна, ні на що не схожа особистість Йозефа Кнехта». Зламати її було б злочином. Тому Кнехт служить і в тому розумінні, що зберігає її. Вона потрібна як приклад, як можливість. Потрібна, скажімо, юному Тіто Десиньйорі, цьому синові природи, захопленому життям. В такому розумінні смерть Кнехта не безглузда.

Продовжуючи давню гуманістичну традицію, Гессе багато уваги приділяє в своєму романі педагогічним проблемам. Він осуджує замкнену систему виховання в Касталії, відірвану від життя й позначену духовним аристократизмом, елітарністю. А тим часом Касталія й була створена заради того, щоб вона виконала свою педагогічну місію. Пориваючи з нею, Кнехт прагне передусім здійснити свої педагогічні ідеї, які, аж ніяк не відкидаючи високої духовності, включають органічний зв’язок з природою, життям, життєвою практикою. Однак нова діяльність героя обривається, ледве розпочавшись, і його педагогічна програма лишається нереалізованою.