Гра в бісер

ДВА ПОЛЮСИ

Щорічна Гра, і досі відома й часто згадувана під назвою «Китайська садиба», винагородила Кнехта і його друга за їхню працю й підтвердила, що Касталія і Виховна Колегія добре зробили, призначивши Кнехта на найвищу посаду. Вальдцель, Селище Гри й еліта знов пережили радість справжнього врочистого, на диво вдалого свята, навіть більше: давно вже щорічна Гра не була такою подією, як цього разу, коли наймолодший з Магістрів, навколо якого точилося стільки розмов, уперше мав показатися перед усією громадою й витримати іспит і коли, крім того, Вальдцель мав надолужити втрати й невдачі, яких він зазнав торік. Цього разу ніхто не лежав хворий, і святкову церемонію очолював не зляканий, пригнічений заступник, оточений крижаною неприязню і недовір’ям настороженої еліти й чесно, але без запалу підтримуваний знер1вованими службовцями Селища Гри. Мовчазний і неприступний, справжній первосвященик, одягнений у біле з золотом, головна фігура на святковій шахівниці символів, Магістр урочисто виконував свій і свого друга твір; випромінюючи спокій, силу й гідність, недосяжний для буденного звертання, він з’явився у святковій залі серед гурту своїх помічників І почав ритуальними жестами відкривати дію за дією своєї Гри, гарно виписуючи блискучим золотим грифелем знак за знаком на маленькій табличці перед собою, і ті знаки, тайнопис Гри, зразу ж з’являлися в сто крат збільшені на величезній дошці, прибитій на задній стіні зали, й тисячі голосів пошепки повторювали їх, оповісники голосно вигукували, телеграф передавав їх по цілій країні й по цілому світі, і коли наприкінці першої дії Магістр накреслив на табличці підсумкову формулу, а потім, не міняючи своєї величної, чудової постави, дав вказівки до медитації, відклав грифель і сів, продемонструвавши найкращу позу для самозаглиблення, то не тільки в залі, в Селищі Гри і в Касталії, але й за її межами, в багатьох країнах світу прихильники Гри в бісер побожно посідали для тієї самої медитації і не рухалися доти, дока Магістр знов підвівся. Абстрактний і начебто позачасовий світ Гри був досить гнучкий, щоб у сотнях нюансів відгукуватися на голос, темперамент, вдачу й напрям думок особистості, а особистість досить видатною і розумною, щоб не вважати свої знахідки важливішими за недоторканну автономність Гри; помічники й партнери, вся еліта корилися, як вимуштрувані солдати, а проте здавалося, наче кожен із них, навіть якщо він тільки кланявся разом з усіма чи допомагав запинати завісу навколо заглибленого в медитацію Магістра, виконував свою власну, породжену власним натхненням Гру. А з натовпу, з людського моря, що заповнило не лише залу, але й цілий Вальдцель, з глибини тисяч душ, які слідом за Магістром здійснювали фантастичносвященний похід по безкраїх, багатовимірних просторах ідей і понять Гри, пролунав особливий акорд свята, глибокий, тремтливий, басовий дзвін, який для наймолодших членів громади лишається найкращим і чи не єдиним переживанням на світі, але й у досвідчених віртуозів Гри і критиків з еліти, у службовців Селища, що допомагають Магістрові, і навіть у самого Магістра викликає святобливий трепет.