Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
Сімон почервонів від збентеження й розгублено заморгав.
— Ти мене ображаєш, Ґастоне. Ну, не здогадався я…
— А про що тут здогадуватися, скажи будь ласка? Передусім Філіп хоче одружитися з Марґаритою, і взагалі… Та що й казати! Хіба не зрозуміло, що коли вже такий запеклий баболюб, як наш Філіп, приїхав погостювати до такої чарівної шльондри, як Марґарита, то без палок-пихалок між ними ніяк не обійдеться.
— Заткни пельку, друже, — ввічливо порадив йому Філіп. — Тебе слухати гидко.
Ґастон осміхнувся і труснув головою.
— Бісова твоя делікатність! — промовив він, знизуючи плечима. — Просто не збагну, як у тобі можуть уживаються святенник та розпусник.
Філіп хотів відповісти, що розпусність буває різна і що розбірливість у словах ще не святенництво, та якраз цієї миті відчинилися двері з передпокою, і до вітальні зазирнув його паж д’Обіак — білявий хлопчина тринадцяти років з вічно всміхненим лицем і легковажним поглядом красивих оксамитових очей.
— Монсеньйоре…
— Ти невиправний, Маріо! — роздратовано перебив його Філіп. — Коли вже навчишся стукати в двері?
— Перепрошую, монсеньйоре, — промовив паж, марно намагаючись зобразити глибоке розкаяння. — Зовсім з голови вилетіло.
— Це й не дивно, — прокоментував Ґастон. — У тебе, хлопче, один лише вітер у голові гуляє.
— Що правда, то правда, — погодився Філіп. — Я тримаю його в себе саме через його унікальну недбалість… Ну, чого тобі, Маріо?
— Тут одна панночка, монсеньйоре. Каже, що прийшла до вас за дорученням пані принцеси.
— Он як! — пожвавішав Філіп. — Що ж, запроси її. Негоже примушувати даму чекати, надто ж коли вона — посланниця принцеси.
Він улаштувався в кріслі, схрестив ноги і прибрав величного вигляду.
Маріо ширше розчинив двері і відступив углиб передпокою.
— Прошу, панно, проходьте.
До кімнати плавною ходою ввійшла струнка чорноволосу дівчину в ошатній сукні з темно-синього оксамиту і схилилася перед Філіпом у шанобливому реверансі. Ґастон, Сімон та Ґабріель привітали її шанобливими поклонами, а Філіп — кивком. Він навіть зробив порух, ніби збираючись встати з крісла, але останньої миті передумав. З його обличчя зник бундючний вираз, поступившись місцем замилуванню, а в очах запалахкотіли хтиві вогники. Він мимоволі облизнув губи і запитав:
— Мій паж не помилився? Вас прислала пані Марґарита — чи сама богиня Афродита?
Ґастон д’Альбре стиха захихотів. А дівчина ніяково всміхнулась і відповіла:
— Я прийшла за дорученням пані принцеси, монсеньйоре. Її високості дуже прикро через той інцидент…
— Це щодо обіду?
— Так, монсеньйоре. Сьогодні пані була зла… зле себе почувала… і так вийшло. Тому вона всіляко перепрошує і висловлює сподівання, що не дуже образила вас.
Філіп зобразив щирий подив:
— Образила? Ради Бога! Я нітрохи не ображаюся. Якщо пані принцеса не прийшла на обід, то вона мала на це підстави. І не мені судити, достатні вони чи ні. Так їй і скажіть.
Ґастон тихенько пирхнув:
— Який лицемір!
Дівчина знову всміхнулась і продовжила:
— Сьогодні ввечері пані принцеса влаштовує невеликий прийом для молодих сеньйорів і дам. Її високість просила запитати, чи не погодитеся ви з вашими друзями та родичами приєднатись до цього товариства.
„Так-так, — подумав Філіп. — Це ще краще, ніж я сподівався. Вечір у порівняно вузькому колі, інтимна обстановка… Але ж чорт! Яка чарівне дівча! Невже Марґарита навмисно прислала її, щоб відвернути мою увагу від своєї персони? Гм, треба визнати, що почасти їй це вдалося…“
— Перекажіть пані принцесі, що ми з вдячністю приймаємо її запрошення, — відповів він. — О котрій почнеться прийом?
— За годину після заходу сонця, цебто близько дев’ятої. Її високість пришле за вами своїх пажів.
— Чудово.
Відтак у вітальні запанувала мовчанка. Дівчина все так само захоплено дивилася на Філіпа, сором’язливо всміхаючись. У відповідь він відверто роздягав її поглядом.
Ґастон з байдужим виглядом сидів на дивані і нишком осміхався. Він і заговорив першим:
— Між іншим, панно. Ви мені когось нагадуєте. От тільки не збагну, кого саме.
— Прошу, монсеньйоре? — стрепенулася дівчина. — Можливо, ви знаєте мого брата, Етьєна де Монтіні?
— Атож, це він… Отже, ви його менша сестра — Матільда, якщо не помиляюся?