Принц Ґаллії
- Автор: Авраменко Олег Евгеньевич, Авраменко Валентин
- Язык: украинский
- Жанр: Альтернативная история
Электронная книга - «Принц Ґаллії». Краткое содержание книги:
Водночас на сторінках книги в неявному вигляді присутній фантастичний елемент. Це не чаклуни з драконами, не прибульці з інших світів і навіть не гості з майбутнього, що прагнуть змінити власне минуле. Фантастика лежить у самій основі сюжету, в тому самому історичному тлі. У «Принці Галії» витвором авторської уяви є не лише окремі персонажі і ситуації, а вся історія середньовічної Європи з часів падіння Риму до середини XV сторіччя, коли відбуваються зображені в романі події. Автор пропонує читачеві свій погляд на наше минуле, але не намагається ні в чому переконати його, а просто радить розглянути інші можливості історичного розвитку і самому вирішити, що ми втратили, а що навпаки — виграли від того, що історія повернулася саме так, а не якось інакше.
— За що?
— Дон Педро спробував… цього… залицятися до Філіпа. А він викликав його на дуель.
— За ці самі залицяння?
— Так, за них.
— Яка жорстокість! — озвався Рікард. — Мало того, що дон Педро страждав через свої погані схильності, так він ще й поплатився за це життям.
Бланка кинула на Рікарда спопеляючий погляд.
— Припиніть, кузене! — жорстко промовила вона. — Передусім, Філіп уявлення не мав про погані схильності дона Педро, а його… його залицяння він розцінив як насмішку над своєю зовнішністю. Це по-перше. А по-друге, вас анітрохи не займає гірка доля бідолашного дона Педро де Хари. Ви переслідуєте цілком певну мету — очорнити кузена Аквітанського в Марґаритиних очах.
— Гаразд, облишимо це, — примирливо сказала наваррська принцеса. — А ти, Рікарде, будь обережніший, коли йдеться про Бланчиного кумира…
— Кузино!… — збентежено промовила Бланка.
— А ти, любонько, не вдавай з себе ображену невинність, — відмахнулася Марґарита. — Не намагайся переконати мене в тому, що Красунчик тобі вже не подобається… Гм. І він подобається не лише тобі. Матільдо, що ти скажеш?
Дівчина насилу відірвала погляд від портрета і в розгубленості закліпала очима.
— Прошу, пані? Про що я маю сказати?
— Про Філіпа Аквітанського. Як він тобі?
— Він дуже гарний, пані.
За цими простими й наївними словами Марґарита завважила ту сором’язливу ніжність, той особливий, неповторний солодко-тривожний щем у серці, що їх відчуває невинна дівчина, вперше усвідомивши себе жінкою.
— Ти теж вважаєш, що він схожий на дівча?
— Аж ніяк, пані. Він схожий на Трістана.
— На Трістана? — розсміялася Марґарита. — Чим же він схожий на Трістана?
— Ну… Він вродливий, добрий, мужній…
— Мужній? — скептично перепитала наваррська принцеса.
— Атож. Пані Бланка якось казала, що дон Філіп Аквітанський вважається одним з найкращих лицарів Кастілії.
— А дивлячись на його портрет, цього не скажеш.
— Проте це так, — зауважила Бланка. — Філіп часто перемагав на турнірах, що їх улаштовував мій батько.
— І найчастіше тоді, — усміхнулася Марґарита, — коли королевою любові та краси на турнірі була ти… До речі, ти знаєш, що мій татусь запросив його бути одним з призвідників турніру з нагоди дня мого народження?
— Щось таке я чула.
— І це симптоматично. Схоже, батько збирається перетворити святковий турнір на змагання претендентів на мою руку. Вже напевно відомо, що як мінімум чотири призвідники з семи будуть мої женихи.
— Аж чотири?
— Так. П’ятим, мабуть, стане кузен Біскайський — адже він перший принц крові. А ще два місця татусь, очевидячки, зарезервував для Рікарда та кузена Араґонського, якщо вони раптом виявлять бажання переломити списи на мою честь… Гм, в чому я дуже сумніваюся.
Рікард почервонів. Він ніколи не брав участі в турнірах, бо від природи був фізично слабкий — що, однак, ніскілечки не заважало йому бути палким коханцем.
— Один з тих чотирьох, як я розумію, Філіп Аквітанський, — прийшла йому на допомогу Бланка. — Другий ґраф Оска. А ще двоє?
— Уяви собі, — сказала Марґарита. — Буде Ерік Датський.
— Той самий бродячий принц?
— Так, той самий…
— Перепрошую, пані, — втрутилася в їхню розмову Матільда. — Але чому його називають бродячим принцом?
— Бо він постійно бродить, цебто мандрує. Мандрує й воює. Кузен Ерік шостий син датського короля, на батьківщині йому нічого не світить, от він і вештається по всьому світові в пошуках якої-небудь корони. Недавно його погнали втришия з Балкан, отож тепер він вирішив спробувати щастя на Піренеях.
— А четвертий хто? — спитала Бланка. — Часом, не Тібальд де Труа?
Марґарита усміхнулася:
— Він-він. Моє безнадійне кохання.
— Чом це безнадійне? Він же любить тебе.
— Це я й мала на увазі. Він любить мене — а я не даю йому жодних надій.
— В такому разі, ти неправильно висловилася, — зауважила Бланка. — Це ти його безнадійне кохання.
Марґарита знизала плечима.
— Яка різниця! — сказала вона. — І взагалі, не чіпляйся до слів. Ти сама не дуже добре розмовляєш ґалльською.
— Зате правильно.
— А ви знаєте, пані, — знову втрутилася Матільда, звертаючись до Бланки. — Минулого року пані Марґарита надіслала панові ґрафу Шампанському…
— Замовкни! — різко перебила її Марґарита; щоки її вмить почервоніли. — Що надіслала, те надіслала. Він сам напросився.
— А в чому, власне, річ? — поцікавилася Бланка.
— Та ні в чому. Просто Тібальд де Труа — настирливий тип. Чотири роки тому він здійснював паломництво до мощів Святого Якова Компостельського, щоб помолитися за одужання своєї дружини, і, природно, проїздом побував у Памплоні. Саме тоді ми з ним і познайомилися. І уяви лишень: наступного ж дня він освідчився мені в коханні — а тим часом його дружина була при смерті. Він, напевно, дуже зрадів, коли повернувся додому і дізнався, що вона померла.