Темна вежа. Темна вежа VII
- Автор: Кинг Стивен Эдвин
- Серия: Dark Tower #7
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Книжковий Клуб «Клуб Сімейного Дозвілля»
- ISBN: 978-966-14-1164-6
- Переводчик: Олена Любенко
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Темна вежа. Темна вежа VII». Краткое содержание книги:
Там, унизу, їх було тридцять троє. Разом тридцять троє. О восьмій годині, коли вимкнеться штучне сонце, прийде нова зміна: інші тридцять три Руйначі. І лише один чолов’яга — лише один — приходив і йшов, коли йому забажається. Чолов’яга, який проліз під загорожею і не поплатився за це… крім того, що його силоміць привели назад, звісно, а для цього чоловіка то вже було достатньою карою.
Аж раптом двері в кімнату відчинилися і всередину, неначе викликаний думкою, тихо прослизнув Тед Бротіґен. На голові в нього досі була твідова кепка для верхової їзди. Даніка Ростова підвела погляд від лялькового будиночка й всміхнулася йому. Бротіґен підморгнув їй у відповідь. Пімлі легенько штурхонув Фінлі ліктем.
Фінлі: (Я його бачу)
Але вони не просто бачили. Вони відчували його. Тієї миті, коли Бротіґен зайшов у кімнату, усі, хто був на балконі (а ще важливіше — усі присутні в кімнаті), відчули, як дужчає енергія. Ніхто ще до пуття не розумів, якою силою володіє Бротіґен, і тестувальне обладнання в цьому сенсі було безсиле (утому, що старий собака зумисне зламав декілька приладів, начальник анітрохи не сумнівався). Навіть якщо десь існували подібні до нього, то ниці люди в своїх полюваннях на таланти їх не знайшли. (Полювання вже не відбувалися, бо талантів у них тепер було якраз достатньо, щоб завершити роботу.) Та одна річ сумніву не підлягала: у Бротіґена був хист посередника, медіума, котрий не лише був сам по собі дуже сильний, але й підсилював здібності інших, просто перебуваючи поряд. Думки Фінлі, зазвичай недосяжні навіть для Руйначів, тепер горіли в голові Пімлі неоновим світлом.
Фінлі: (Він неймовірний)
Пімлі: (І наскільки нам відомо, унікальний. Ти це бачив)
Образ: очі розширюються і звужуються, розширюються і звужуються.
Фінлі: (Так Ви не знаєте, чим це викликано)
Пімлі: (Аж ніяк Та мені однаково друже Фінлі мені однаково Той старий)
Образ: дворняга похилого віку з реп’яхами у збляклій шерсті шкандибає на трьох лапах.
(майже закінчив свою роботу вже майже час)
Образ: пістолет, «беретта» одного з охоронців-людей, приставлений до голови старого пса.
На три поверхи нижче предмет їхньої безсловесної розмови узяв газету (всі газети вже були старі, старі, як сам Бротіґен, втратили актуальність багато років тому), сів у шкіряне клубне крісло, таке велике, що наче проковтнуло його, і, здавалося, поринув у читання.
Пімлі відчув, як екстрасенсорна сила підіймається догори, проходить крізь них, до скляного даху і крізь нього теж, шугає до Променя, що пролягав якраз над Алгулом, бореться з ним, довбе його, роз’їдає і безжально вичовгує. Проїдає діри у самій магії. Терпляче працює, щоб вийняти очі у Ведмедя. Розтрощити панцир Черепахи. Переломити Промінь, який пролягав від Шардика до Матурина. І перекинути Темну вежу, що стояла між ними.
Пімлі повернувся обличчям до свого супутника і не здивувався, побачивши у розтуленому роті Горностая гострі зубки. Нарешті усмішка! А ще Пімлі геть не здивувало, що він може прочитати вираз чорних очей. Зазвичай тахін міг передавати й приймати найпростіші думки, але читати свої не дозволяв. Але тут усе було інакше. Тут…
…тут Фінлі О’Теґо відчув спокій. Його тривоги…
(не до шмиги-ги-ги)
зникли. Бодай на деякий час.
Пімлі надіслав Фінлі низку яскравих образів: пляшка шампанського, яку розбивають об корму човна; сотні чорних капелюхів-бонетів, що злітають у повітря на випускному; прапор, встановлений на горі Еверест; молодята, які, сміючись, виходять із церкви, пригинаючи голови під рисовою зливою; планета Земля, що зненацька розгоряється нестерпно сліпучим світлом.
Образи, що говорили про одне й те саме.
— Так, — відповів Фінлі, й Пімлі подивувався, як він взагалі міг вважати ті очі непроникними. — Так, справді. Успіх наприкінці дня.
Ні той, ні інший тієї миті не опускали погляду. А якби опустили, то побачили б, що Тед Бротіґен — так, старий і змучений пес, але не настільки змучений, як дехто думав, — дивиться на них знизу вгору.
А на губах у нього теж блукала примарна усмішка.
В Алгул Сьєнто ніколи не дощило, принаймні за всі роки служби Пімлі жодного дощу не бачив, але іноді, в стігійській чорноті ночі, грандіозно гуркотів сухий грім. Більшість працівників Девар-Тої навчилися спати під цю канонаду, але Пімлі часто прокидався, відчуваючи, як серце відбійним молотом калатає в горлі, і в напівсонному розумі червоним колом стрічки, яка кружляла, пробігали рядки «Отче наш».