Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
— Ні за нею, ні за тобою! — відрубав я у відповідь. — Зараз принесу буксирний тросик і прив’яжу тебе до ліжка!
— Міхале! — вигукнула мама.
— Не вір йому, — сказав я. — Він багато разів перебігав туди й сюди, ніби через вулицю, якою не їздить транспорт.
— Це притаманно людині, — виголосив батько одну зі своїх сумнівних премудростей.
— Залиш нас самих, піди погуляй трошки, — попросила мама.
— Я чатуватиму під вікнами, коли щось трапиться — гукай голосніше, і я прибіжу з дрючком, — наказав я їй і вибіг…
— Міхале! — пролунало раптом з вікна нашого будинку. Але це був не мамин голос. — Чекай!
За якусь мить вона вже стояла переді мною — маленьке обличчя під копицею волосся. І величезні очі.
— Я мушу зараз бігти додому, бо ми щойно приїхали, — захекано говорила вона. — Ти ще пам’ятаєш мене, Міхале?
— Я все пам’ятаю. Я тепер уже видужав.
— Я знаю, розпитала все про тебе. — Вона зашарілась. — Ти й досі слухаєш «Секс пістолз»?
— А ти й це пам’ятаєш?
— Звичайно.
— І що розповідала мені, чому часом буваєш Ванілою? І як пропонувала мені познайомитися з нею?
— Так. — Аніла зашарілася ще дужче. — Мені вже справді час додому… Я прийшла попросити, щоб ти зачекав на мене. — І вона щодуху побігла геть.
СУЧАСНА ЛЮДИНА, яку жене гарячковий поспіх, устигає за день переробити стільки всякої всячини, що їй нема коли вгору глянути, не те що втішитися зробленим.
АТ-13: ШКОЛА РАДОСТІ. Це передусім прагнення позбутись безглуздих забобонів, мовляв, радість є чимось несумісним, негідним нинішнього складного світу, несприйнятним, другорядним, примітивним, малоінтелігентним почуттям. Багато людей його просто бояться.
Не варто ставитися до радості з тупим ігноруванням, як автомобілісти — до квітучої луки. Навчімося знаходити щодня принаймні п’ятдесят радостей — радіти сонцю, прогулянці, чистому повітрю, просто диханню… Для цього досить лише відкрити для себе вміння дивуватись і сприймати, прислухатися до тихої музики життя.
Що більше радості відчуватимете в собі, то більше знайдете її для інших, які потім повернуть вам її вдвічі.
Саме в цьому полягає принцип заключної лекції АТ-14 — ВИПРОМІНЮВАННЯ.
Почнімо з протилежного прикладу. До купе поїзда заходить роздратований, насуплений пасажир. Не вимовивши слова, він тут-таки починає переносити свій внутрішній розлад на інших, які за першої-ліпшої нагоди віддячать йому подібним же чином.
Безумовно краще вибрати іншу можливість — зосередитись на головному: «Я машина світла! Випромінюю тепло! Я генератор щастя!»
Це почуття й віра, міцна як скеля, повинні існувати в вас постійно, бо ви теж піддаєтеся психічному навіюванню з боку інших. Отож багато залежить від того, чи зможе світло збороти тінь. Кожен продукує собі поле, горить власним світлом, і що сильнішим виявляється світловий апарат, то яскравішою виходить картина.
ХІХ
Перед кожним із дванадцяти членів керівництва ПЧХП (одинадцять з яких уже цілком білі, лише доктор Еда Роган досі мав відсотків тридцять рудизни) стояли склянки знежиреного молока, а для колишніх курців (попільнички було замкнено в складі) поставили миску з жувальною гумкою.
— … Отже, ліквідацію БЗУ на нашому підприємстві можна вважати завершеною, — промовив генеральний директор. (У відповідь засяяло одинадцять посмішок; Еда Роган зосереджено вивчав ріжок столу.) — Лишається згорнути роботу штабу ТСЗ, подякувавши його членам за старання. Може, дамо керівникові штабу премію, а решті — грамоти?
— Вистачить грамоти керівникові, а він потім від нашого імені подякує членам штабу, — озвався заступник директора в питаннях господарства.
— Приймається. Що там у нас далі? — спитав генеральний, так обережно сьорбаючи молоко, наче то був нерозведений спирт.
— Серія делікатесів «Лісові ритми» обійшлася нам у десять тисяч крон. Кошти пішли на придбання м’яса для відділу головного інженера. Але за нинішньої тенденції до масового поширення АТ делікатеси навряд чи матимуть перспективу.
— Ми повинні покласти край рудій мерзоті. — Генеральний директор почервонів. — Пропоную Роганові негайно взятися за новий проект, гідний доби й доброго імені нашого підприємства!
— Це я хотів і сам запропонувати, — промовив Еда Роган, обережно притримуючи пальцями білу шовкову хусточку, за якою ховалися прожилки БЗУ. — Новий серіал низькокалорійних делікатесів «Сирні піруети».
— Що воно таке і з чим його їдять?
— Піна з твердого сиру, води й повітря. Збиваємо вібруючим міксером так, що лишаються практично тільки зліплені бульбашки.