Війна з багатоликим звіром
- Автор: Парал Владімір
- Год: 1988
- Язык: украинский
- Год: "Всесвіт", № 8-10
- Переводчик: Олексій Зарицький
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Війна з багатоликим звіром». Краткое содержание книги:
Над містом Усті у східній Чехії зависла руда хмара, утворена з промислових відходів, диму заводських труб, випарів забруднених річок тощо. Діти й люди похилого віку були евакуйовані з екологічно небезпечної зони в гори, де збереглося чисте повітря. Решта жителів міста піднімаються на боротьбу з рудим смогом, намагаються подолати екологічну кризу. Головні дійові особи (три подружні пари — Рогани, Бімоні й Трнки, 18-річний син Роганів Міхал та подруга Трикової Ріта) під час рудої навали змушені переселитися в одну спільну квартиру. Аморфна хмара смогу згодом обертається на чудовиськ, триметрових монстрів, які починають нападати на людей…
— Ну так, звичайно, але який вигляд мало все це зблизька, ти розумієш мене? Чи справді ті маршируючі брили мазуту нагадували саламандр?
— Я до того жодної саламандри ніколи не бачив. Але ті бурі потвори були добре вгодованими страховиськами вагою з два центнери і заввишки під три метри.
— Боже мій! Оце то непереможні велети, правда?
— Я б не сказав. Досить було штрикнути їх пилкою або наступальним Р-щитом з колючого дроту, як вони стухали, мов порожній мішок.
— Це, очевидно, так хвилювало!.. Послухай-но, Міхале, ви тоді цілих три доби провели на фабриці, навіть спали тут?
— Інакше неможливо, досить було зробити крок на вулицю, як потвори тебе тут же збивали з ніг.
— Ну, добре, з цим ясно, але поясни мені ще одне, Міхале: невже жінки теж дві ночі спали тут?
— А де ж іще вони мали спати?
— Ото всі покотом на матрацах?
— Так, або й просто на підлозі.
— Це, напевно, страшенно хвилювало!..
— Звичайно, але не так, як ти собі уявляєш. — Любошек почав дратувати мене. — Тут було наче на фронті… але ти цього ніколи не збагнеш. Саме колективно ми змогли швидко побороти страховиськ. Боротьба з БЗУ виявилася потім набагато страшніша, бо кожен мусив боротися самотужки. Сам за себе.
— Ти теж був гнідаком?
— Так.
— У важкій формі?
— Достатньо.
— Яке саме відчуття в той час переважало в тобі?.. Я маю на увазі фізичне, розумієш?..
— Відчував себе як тварина. — Шмаркач Любошек уже остаточно вивів мене з рівноваги. — Знаєш, при цьому відчуваєш страшенне збудження, — запевнив я його. — Безупинні гони, як в оленів у жовтні!
— Боже мій! І в такому стані ти проводив час у якомусь гнідому лігві?
— Авжеж.
— З вами там і жінки були?
— Звичайно… Ми всі спали покотом на підлозі. Саме так, як ти собі це уявляєш! Якщо я тебе правильно зрозумів, ти б теж охоче спробував, еге ж?
— Та ні, але розумієш… Хіба що на день-два… аби тільки спробувати. А в горах було страшенно нудно… Послухай-но, Міхале, ми ж з тобою друзі, тому я хотів попросити тебе… Про нашу розмову ні слова моїм батькам, бо тоді вони сховають мій маг на цілий місяць! Міхале, ти, як досвідчений гнідак, безумовно, знаєш якесь колишнє гніде лігво, розумієш мене…
— В якому лишилися гарні жінки, так?
— Правильно.
— Тебе гніді не приймуть, вони не зносять біляків.
— Та це я знаю! Тепер шахти позасипали тонами вапна, тож за кілограм порошку правлять тисячу крон… ти розумієш мене?
— Це ти просиш у мене поради, як у колишнього гнідака?
— Авжеж!
— Який у тебе маг?
— Нова японська машина «Хітачі-стерео», коштує дві тисячі. А що хіба?
— Продай його й купи два кілограми порошку, зжери його ввесь і запий двома відрами теплуватої води. Тоді я заведу тебе до гнідого кубла, де тебе, як худобину, спершу залигають, а потім півголі здичавілі жінки їздитимуть на тобі верхи, витиратимуть тобою підлогу, мов ганчіркою, тебе щодня шмагатимуть велосипедним ланцюгом, за що ти час від часу діставатимеш кілька печених картоплин. Саме таким чином ти реалізуєш своє пекельне збудження… Згоден? Господи, й за таку тварюку ми боролися!
— З тобою навіть не можна пожартувати, — образивсь Любошек Малек і взявся до вже охололої юшки.
Щодня по обіді Міхал Роган чекав на матір у парку перед міською бібліотекою, а щоб не змерзнути, весело підстрибував на свіжому снігу, примовляючи:
— Мої ноги легкі, пружні, рухливі… мої руки легкі, пружні, рухливі… Ввесь я рухливий, легкий, свіжий…
— Тобі не холодно, Міхале? — поцікавилася мати.
— Тепер уже ні. Стрибай разом зі мною! — вигукнув я.
— Охоче, але десь в іншому місці, не перед вікнами ж бібліотеки! — посміхнулася вона. — Ходімо додому пішки, а потім півгодинки займемось АТ.
Найважче, виявляється, заспокоїтись, бо всілякі думки (переважно безглузді) стрибають у голові, як мавпи в клітці, однак регулювати дихання — це чудово! Дослухаєшся до власного дихання — й відчуєш ритм Всесвіту…
Раптом мене вивів із задуми сильний стукіт у двері. Мама відчинила двері. На порозі з’явився батько, завішаний, як і раніше, бурими кетягами БЗУ, до того ж він був подряпаний до крові й покусаний.
— Там я вже не витримую, тому повернувся додому, — спокійнісінько сказав він, ніби під час прогулянки в парку сповіщаючи, що пішов дощ.
— Проходь, — теж спокійно запропонувала мама.
— Хвилиночку, — встряв я. — Якщо хочеш знову жити з нами, віддай ключі від машини.
— Ти вже скучив за машиною? — вишкірився батько, подаючи ключі.