Тарзан та його звірі. Тарзанів син

У своїй околиці джунглів наша трійця мала чимало знайомих. Маленькі мавпочки добре їх знали, часто підходили близько, щоб згодом поцокотіти і попліткувати про них. Коли поблизу був Акут, малеча трималася на відстані, але коли Корак був менш уважний, а часом вони десь блукали обидва, і Меріем лишалася сама, тоді мавпочки підбиралися зовсім близько, обговорюючи її прикраси чи те, як вона бавиться з Джікою, яка була для них невичерпним джерелом подиву. Дівчинка бавилася з ними й підгодовувала їх, вони допомагали їй перебувати довгі години чекання на Корака.

Вони не раз ставали їй у пригоді. На полюванні допомагали вистежити здобич. Часто прибігали до неї по деревах, щоб повідомити: поблизу є антилопа чи жирафа, або злякано застерегти, що десь тут неподалік Шіта або Пума. Її маленькі спритні друзі приносили чудові, виплекані сонцем плоди, які росли ген далеко від стежки, на недосяжних для неї тонких гілках у верховіттях джунглів. Іноді вони, бувало, утнуть їй якусь каверзу; але вона завжди була чемна й доброзичлива до них, та й вони, на свій дикий, напівлюдський манір, дуже симпатизували їй і були чемні. Їхня мова була подібною до тієї, якою спілкувалися великі мавпи, і Меріем могла порозумітися з малими, хоч їхній словник і не був дуже багатий. Для знайомих речей вони мали назви, так само як і для відчуття болю чи насолоди, радощів, суму або люті. Ці слова були одного походження з тими, що вживалися поміж великими мавпами, якщо припустити, що мова Ману була їм рідною мовою. Сни, надії, мрії, минуле, майбутнє не мали відповідників у мові Ману — мавпочок. Все було в теперішньому часі — особливо відчуття шлунку та шукання їжі.

Така вбога духовна пожива навряд чи здатна була задовольнити духовну спрагу дівчинки. Отож, маючи Ману лише за чудових, але тимчасових товаришів своїх забав або за свійських тваринок, Меріем і далі звіряла свої великі таємниці мертвим вухам Джіки, видовбаним у слоновій кістці. З Джікою вона розмовляла арабською, пам’ятаючи, що хоча Джіка лише лялька і не може розуміти мови Корака й Акута, проте мова Корака й Акута, будучи мовою мавпичів, і не становить нічого цікавого для арабської ляльки.

Джіка дуже змінилася, відколи її маленька господиня покинула селище шейха. Її вбрання у зменшеному вигляді повторювало те, що носила Меріем. Маленький клаптик леопардового хутра вкривав її тулуб з пацючої шкіри від плечей до колін. Кілька переплетених травинок притримували на її чолі пишні пір’їни, трав’яні кільця на ручках і ніжках правили їй за браслети. Джіка була чудовою маленькою дикункою; але душа її лишалася незмінною, і вона вислуховувала все-все так само уважно, як і колись. Чудовою рисою Джіки було те, що вона ніколи не встрявала в розмову, намагаючись розповісти щось про себе. Сьогоднішній день не був винятком. Вона цілу годину уважно слухала Меріем, прихилена до стовбура дерева; тимчасом як її невеличка зграбна господиня, наче кішка, простяглася на товстій гілці перед нею.