Основи кримінально-правової кваліфікації

Вчинення злочину групою осіб як ознака злочину

В Особливій частині КК вчинення злочину групою осіб передбачене в 12 статтях. При цьому в переважній більшості випадків вчинення злочину групою осіб виступає як кваліфікуюча чи особливо кваліфікуюча ознака злочину (ст.ст. 121, 126, 152, 153, 296, 316, 402, 404-406, 408 КК). В одному випадку — ст. 293 КК “Групове порушення громадського порядку” вчинення злочину в складі групи (чи, як ще говорять — груповий характер злочину) є ознакою основного складу. Однак злочин може бути вчинено групою осіб і у випадках, коли це спеціально не передбачене нормою Особливої частини.

Тому у зв’язку з кваліфікацією злочину, вчиненого групою осіб, потрібно розрізняти:

1) випадки, коли така ознака передбачена статтею Особливої частини, та коли така ознака не міститься в диспозиції кримінально-правової норми. Тобто, вчинення злочину групою осіб може бути конституюючою ознакою злочину, а може виступати і його фактичною ознакою;

2) вчинення посягання членом (учасником) такої групи, і іншою особою, яка приймає участь у ньому;

3) вчинення закінченого злочину групою осіб і попередню злочинну діяльність, спрямовану на виникнення групи.

Поняття вчинення злочину групою осіб

Для того, щоб розглядати питання кваліфікації з врахуванням відзначених положень, слід уточнити саме поняття групи осіб, як однієї з форм співучасті. Таке поняття сформульоване в ч. 1 ст. 28 КК, де вказуються такі ознаки:

1) кількісна – група включає два або більше учасники;

2) роль кожного із учасників групи у вчиненні злочину – вони виступають як виконавці злочину;

3) ступінь згуртованості учасників групи, яка характеризується відсутністю попереднього зговору між ними.

Конкретизуючи ці ознаки, можна відзначити таке.

Щодо першої — кількісної ознаки групи — в теорії кримінального права і на практиці не виникає сумнівів — група має місце тоді, коли у вчиненні злочину приймає участь два або більше учасника. Таким чином злочин не може бути кваліфікований, як вчинений групою осіб, коли він виконується лише однією людиною з використанням технічних засобів, тварин, сил природи тощо. Лише дві або більше людини можуть вчинити злочин групою.

Що ж до розуміння того, яким вимогам повинні відповідати учасники групи, в літературі та правозастосовній практиці далеко не досягнуто єдності. Загальне правило ніби то ніким не оспорюється — оскільки мова йде про вчинення злочину групою осіб, тобто про посягання кількох суб’єктів, то наявність групи визнається тоді, коли в ній приймають участь дві чи більше особи, які наділені ознака суб’єкта злочину, підлягають кримінальній відповідальності. Разом із тим, це правило ставиться під сумнів, коли йде мова про окремі види злочинів, пов’язаних із заподіянням шкоди особі. Пленум Верховного Суду України роз’яснює наприклад, що «дії учасника групового зґвалтування підлягають кваліфікації за ч. 3 ст. 117 КК і у тому разі, коли інші учасники злочину через неосудність, недосягнення віку, з якого настає кримінальна відповідальність, або з інших передбачених законом підстав не були притягнуті до кримінальної відповідальності» (ч. 2 п. 14 постанови від 27 березня 1992 р. (з наступними змінами) «Про судову практику в справах про зґвалтування»). Раніше вищі судові органи РРФСР та СРСР давали аналогічні роз’яснення щодо кваліфікації не лише зґвалтування, але й грабежу і розбою. Тобто визнається можливість кваліфікації злочину, як вчиненого групою осіб і тоді, коли лише одна особа підлягає кримінальній відповідальності[95].

Інша думка з цього приводу полягає в тому, що в таких випадках має місце посереднє виконання злочину і дії однієї особи, яка застосовує для виконання об’єктивної сторони злочину малолітніх чи неосудних повинні кваліфікуватися як вчинення злочину без ознак групи[96]. Аргументи, які наводяться на її користь, видаються більш вагомими. З цього приводу І. Звєчаровський вказував, що не можна ставити знак рівності між фактичним вчиненням злочину кількома особами і його юридичною оцінкою[97].

Лише кількісної ознаки — участь у злочині двох або більше осіб, які підлягають кримінальній відповідальності, недостатньо для кваліфікації посягання, як вчиненого групою осіб. Для цього необхідно встановити й відповідний характер дій, які вчиняють учасники групи. Залежно від характеру дій, виконуваних в ході вчинення злочину, розрізняється діяльність учасників групи і осіб, які є співучасниками групового злочину — організаторами, підбурювачами, пособниками.