Основи кримінально-правової кваліфікації
- Автор: Навроцький В’ячеслав Олександрович
- Язык: украинский
- Жанр: право
Электронная книга - «Основи кримінально-правової кваліфікації». Краткое содержание книги:
Для науковців, студентів юридичних вищих закладів освіти, юристів-практиків.
Кваліфікація у випадках, коли неделіктоздатність співучасників не усвідомлюється іншими учасниками злочину
Вище розглядалися питання, пов’язані з кримінально-правовою оцінкою виконання об’єктивної сторони злочину особами, які згодом не визнаються суб’єктами цього злочину. При цьому звичайно виходять з того, що особа, яка використовує неосудного чи малолітнього для вчинення злочину, усвідомлює факт їх неделіктоздатності. Однак можливі й ситуації, коли, наприклад, на момент вчинення діяння підбурювач не усвідомлює того, що підбурюваний не досяг віку, з якого може наставати кримінальна відповідальність, неосудність виконавця встановлена вже в ході досудового слідства і т.д. В літературі зустрічаються твердження, що в таких випадках відповідальність також має наставати за правилами про опосередковане виконання злочину[89]. Видається, що така кваліфікація недостатньо враховує всі обставини справи, а саме особливості вини особи, яка не усвідомлює того, як саме нею вчиняється посягання. Видається, що в таких випадках для обґрунтування кримінальної відповідальності слід звернутися до конструкції юридичної фікції — кваліфікувати скоєне як замах на співучасть відповідного виду.
5.3. Кваліфікація співучасті з врахуванням її форми
Співвідношення форми співучасті та виду співучасника
Відомо, що злочин, вчинений в співучасті, може й повинен бути розглянутий з двох сторін — зі сторони характеру діяльності кожного із співучасників та зі сторони того, що становить діяльність всіх співучасників, взятих в сукупності[90]. Якщо вид співучасника виділяється з врахуванням виконуваної ним ролі, то форма співучасті характеризує ступінь згуртованості співучасників, те, наскільки узгодженими були їх дії, наскільки стійке їх об’єднання. Врахування при кваліфікації виду співучасника передбачає визначення його індивідуальної ролі у спільному злочині. Врахувати ж форму співучасті при кваліфікації означає дати оцінку діям всіх співучасників, визначити міру їх згуртованості.
Чим більш тісна взаємодія між співучасниками — тобто, чим вища форма співучасті — тим менше значення має характер дій кожного із учасників спільного злочину для оцінки суспільної небезпеки його посягання. Переважаюче значення набуває сам факт належності до певного типу об’єднання злочинців, яке вчиняє злочин. В ряді випадків закон передбачає відповідальність за дії осіб, які об’єдналися для вчинення злочину, в інших — за саме об’єднання для дії. Тобто злочином визнається або відповідна поведінка осіб, які діють у співучасті, або ж вже утворення злочинного об’єднання, навіть якщо воно не вчинило конкретних посягань.
При кваліфікації злочинів, вчинених при наявності певних форм співучасті менше значення надається характеру поведінки конкретного учасника злочину, а більше — самому факту належності до злочинного угрупування. Допускається відступлення від принципу персональної відповідальності, оскільки співучаснику інкримінується не лише результат його особистих дій, а й спільних, інколи — дій, яких він сам не виконував.
Класифікація форм співучасті
Кримінальний закон вказує на форми співучасті як в Загальній, так і в Особливій частині КК. При цьому сам термін “форми співучасті” не використовується. В ст. 28 КК викладені поняття вчинення злочину “групою осіб”, “за попередньою змовою групою осіб”, “організованою групою”, “злочинною організацією”. В статтях Особливої частини передбачено вчинення посягань у вказаних формах як ознаки основного, кваліфікованого чи особливо кваліфікованого видів ряду злочинів.
Тобто, поряд з інститутом співучасті, який регламентований Загальною частиною КК (його звичайно іменують співучастю у власному або тісному розумінні слова), співучасть передбачається і в Особливій частині кримінального законодавства. Таку співучасть в літературі прийнято називати співучастю особливого роду.
Можливі й ситуації, коли злочин вчиняють дві чи більше особи, кожна з яких повністю виконує його об’єктивну сторону. Тобто у злочині є кілька виконавців, дії кожного з яких повністю охоплюються нормою Особливої частини КК, причому наявність кількох учасників злочину не передбачена диспозицією відповідної статті КК. Такі випадки в теорії прийнято іменувати простою чи елементарною співучастю або ж співвинністю. Інколи їх іменують співвиконавством, хоча, як видається, така назва є невдалою. Співвиконавець — як автор спробував обґрунтувати вище — це особа, яка виконала частину об’єктивної сторони злочину. Тому наявність кількох виконавців і співвиконавство — це далеко не тотожні явища.
89
Баулін Ю.В. Деякі принципові новели Загальної частини Кримінального кодексу України та проблеми їх застосування // Правова держава. Щорічник наукових праць. Випуск тринадцятий — К.: Ін-т держави і права ім.. В.М. Корецького НАН України, 2002. — С. 314.
90
Гузун В.У. Формы соучастия в преступлении: Автореферат дисс. ... канд. юрид. наук. — М. — 1975. — С. 8.