Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання
- Автор: Пиранделло Луиджи
- Год: 1991
- Язык: украинский
- Год: Дніпро
- ISBN: 5-308-00733-0
- Переводчик: Галина Васильевна Бережная
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Блаженної пам’яті Маттіа Паскаль. Оповідання». Краткое содержание книги:
І тепер їм на зло, я не розповім усього, що сталося спочатку в аптеці Брізіго, а згодом у кав’ярні «Уніоне», коли дон Еліджо, захлинаючись від радості, відрекомендував завсідникам воскреслого небіжчика. В одну мить звістка облетіла все містечко, і до кав’ярні назбігалося стільки людей, що не могли протовпитися. Всі зачудовано дивились на мене, хотіли, щоб я сказав їм, хто ж той чоловік, який утопився в Стіа, начебто не вони самі один за одним опізнали в ньому мене. А де ж я був, я сам? Звідки повернувся? «З того світу!» Що робив? «Прикидався мертвим!» Більш нічого я не розповідав — нехай їх, пустомолотів, погризе цікавість! На моє й вийшло! Не день і не два сушили вони голови над незбагненною загадкою. Не зробив я винятку й для свого приятеля Жайворонка. Він, ясна річ, прибіг «проінтерв’ювати» мене. Сенсаційний же матеріал для газети! Аби розчулити мене й спонукати до розмови по щирості, Жайворонок показав примірник «Фольєтто» дворічної давності з моїм некрологом, але марно: я сказав йому, що знаю цей некролог напам’ять, бо «Фольєтто» користується великою популярністю в пеклі.
— Я вельми вдячний тобі, любий друже! І за надгробок теж… Ти знаєш, я таки піду погляну на нього.
Не буду переказувати сенсаційного недільного випуску «Фольєтто» з набраним великими літерами заголовком:
МАТТІА ПАСКАЛЬ ЖИВИЙ!
Серед тих небагатьох, хто не схотів потрапляти мені на очі, був, окрім моїх кредиторів, Батта Маланья, хоч він, казали, два роки тому виявляв найглибший жаль з приводу мого самогубства. Охоче вірю. Тоді великий смуток на звістку про мій відхід у небуття, а тепер, на звістку про моє повернення, — таке ж велике невдоволення. Я цілком розумію причину і того й іншого.
А Олива? Якось у неділю я зустрів її на вулиці — вона саме виходила з церкви, тримаючи за руку свого п’ятирічного хлопчика. Вродливий, як і вона, і пашить здоров’ям. Мій син! Привітно глянула на мене, всміхнулася. Скільки сказав мені цей променистий погляд…
Досить. Тепер я живу в мирі й злагоді зі своєю старою тітонькою Сколастикою, що люб’язно дала мені притулок у своїй оселі. Моя дивовижна пригода відразу викликала в неї повагу до мене. Сплю на тому ліжку, на якому померла моя бідолашна мама. Більшу частину свого часу проводжу тут, у бібліотеці, в товаристві дона Еліджо Пеллегрінотто. Він ще й досі не дав ладу старим книгам, і тій роботі краю не видно.
З його допомогою я місяців за шість написав свою незвичайну історію. І все, що тут написано, він збереже в таємниці, ніби почув це на сповіді.
Ми довго обговорювали з ним мою пригоду, і я сказав йому, що не уявляю, який висновок з усього цього можна зробити.
— А ось який, — відповів дон Еліджо. — Жити поза встановленими законами, не зважати на родинні та інші приватні обставини — добрі чи погані, — які, однак, роблять нас самими собою, неможливо.
Я заперечив йому, бо свого існування я, власне, не узаконив і не повернувся до своїх родинних обставин. Моя дружина тепер дружина Поміно, і я не можу сказати, хто ж я насправді такий.
На кладовищі в Міраньйо, на могилі невідомого бідолахи, який заподіяв собі смерть у Стіа, ще лежить надгробок з написом, складеним моїм приятелем Жайворонком:
ПІДКОШЕНИЙ УДАРАМИ ДОЛІ
МАТТІА ПАСКАЛЬ,
БІБЛІОТЕКАР,
ШЛЯХЕТНЕ СЕРЦЕ, ВІДВЕРТА ДУША,
ТУТ САМОХІТЬ
УПОКОЇВСЯ.
НА ЗНАК СКОРБОТИ ЙОГО СПІВГРОМАДЯН
СЯ ПЛИТА ПОКЛАДЕНА
Я виконав обіцянку, яку дав сам собі, — відніс на могилу вінок із живих квітів і частенько тут буваю. Дивлюся на себе померлого й похованого. Коли хто-небудь спостерігає за мною з цікавості, а тоді питає: «А ви хто йому будете?», я знизую плечима, замружуюсь і кажу:
— Ет, любий друже… Я ж і є той блаженної пам’яті Маттіа Паскаль.
1904
Післяслово автора про делікатність творчої вигадки[33]
«Пан Альберто Хейнц із Буффало в Сполучених Штатах, який розривався між коханням до своєї дружини і до одної двадцятирічної особи, зміркував, що буде найліпше запросити обох на розмову, аби усім разом пошукати якоїсь ради.
33
Опубліковано 1921 року спочатку в пресі як відповідь на критичну статтю про роман.