Фантастика Всесвіту. Випуск 4
- Автор: Зельцер Дэвид
- Год: 2015
- Язык: украинский
- Год: Електронна книга "КОМПАС"
- Жанр: Другие приключения
Электронная книга - «Фантастика Всесвіту. Випуск 4». Краткое содержание книги:
У пошуках роботи й багатства сунув з півночі і півдня до цього нового ельдорадо розмаїтий і заповзятливий люд: пеони, злочинці, авантюристи, блудяжки, адвокати, місіонери, готові навертати язичників. З-за моря прибували араби і євреї, італійці, шведи й німці, а також англійці, представники залізниці Ільєус-Конкіста та «Баїя вестерн рейлвей компані» і консульства під британським прапором, незворушні флегматики й чаркодуї. Англійський консул залишив сім’ю в Лондоні, а в Ільєусі підрядив для хатньої роботи мовчунку індіанку. У ліжку, в своїй чарівній наготі, вона здавалася лісовою феєю і, певно, таки мавкою й була. Сеньйор консул сплодив із нею гарнесенького синка кабокло[33] з шоколадною шкірою та блакитними очима.
Ці новоспечені плантатори святобливістю не відзначалися, згадували всує ім’я Господнє, щоб заличкувати свої капості й витівки. Щороку полковники завиграшки складали нові обітниці, просили в небесної канцелярії дощу й сонця, купували прихильність святих і прощення за свої гріхи — гріхами вони називали кровопролиття, допущене при завоюванні земель.
У колоніальні часи, ще до появи на арені какао, білі завойовники привезли в молитовнях каравел святого Георгія і проголосили його своїм покровителем. Вершник на коні зі списом напереваги, святий воїтель, що кличе на бій. Невільники привезли в трюмах рабовласницьких суден Ошоссі; схований у лісових тайниках, цей господар пущі та звірини окульбачив свиню-дикобраза, велетенського пекарі, таяка. І ось європейський святий і африканський ориша злилися в єдине божество, щоб повелівати сонцем і дощем, слухати молитви й гімни, служити обідні й приносити жертви: на ношах хресного ходу, на головному вівтарі ільєуського кафедрального собору чи в мазанці отця Аролу, який народився рабом і втік у це відлюддя здобувати волю. У капищі, зовсім поряд, лук і стріла, емблема Ошоссі, викута на ковадлі Кастора Факела Абдуїна, і барвиста іконка святого Георгія-змієборця, дарунок араба Фадула Абдали, чоловіка богобоязкого, особливо тоді, як зачиняв свою крамничку.
Шляхи, путівці й стежини, що вели з маєтків до виселків, до складів і залізничних станцій англійців, до міста Ітабуни й гавані Ільєуса, були нелегкими для тварин і людей: вибоїни, баюри, урвища, провалля — ступи не так і не минеш лиха. На таких дорогах тихоходи віслюки й мули виявилися кращими, ніж коні, баскі скакуни.
Деякі полковники, чепуруни й товстосуми, кучеряві й смагляві джентльмени, обнизали перснями пальці, привчені натискати курок, відкрили в магазинах рахунки для своїх марнотратних коханок, виписаних з Баїї, Аракажу, Ресифе і навіть з Ріо, басували міськими вулицями на чистокровних огирях. Та щоб їхати додому, на свої фазенди, вони сідали на міцнокрижих мулів і віслюків, ті бігли клуса незгірше від добрих коней.
Сухе какао з фазенди перевозили на залізничні станції або в Ільєус та Ітабуну, до контор шведських і німецьких експортних фірм, каравани віслюків. Підтоптаніших в’ючаків залишали в маєтках — доправляти з плантацій до чанів сирове какао. Обозники під час довгих і важких переходів обирали зручні місця для ночівлі. З часом ці становиська, як правило, давали початок хутірцям. Деякі хутірці виростали в хутори й селища, майбутні міста, інші ледве животіли — купка хатин з незмінною потіпахою і з шинком для продажу кашаси.
Табунники, прибуваючи з неосяжної території в басейні річки Кобрас, де зосередилася сила-силенна маєтків і найбільші фазенди, стали ночувати у Великій Пастці. Звістка про те, що турок Фадул, тертий калач, зводить торговий дім, блискавкою облетіла недавно зведені оселі: хатки, халупчини, мазанки — одні вальковані, інші дерев’яні, а найубогіші під солом’яною стріхою.
Перший кам’яний дім вимурував негр Кастор — він хотів улаштувати там кузню. Сталося це через кілька місяців по тому, як він вирвав зуба Клоринді, знадливій полюбовниці Мануела Бернардеса. Подейкували, що ковалеві допоміг полковник Робустіано де Араужо, давши без відсотків і аж поки той сам не повернё позику.
Веселі дівчата в глухомань не квапились, і отоді Фадул зазнав мук і мордувань, отоді взято на пробу його витримку й гарт. А проте він затис усю свою волю в кулак і купцював: роби що належить, і Господь тебе не обійде. Фадул при кожній нагоді згадував — найчастіше зі смиренною молитвою, а іноді, як долав розпач, і з лютою лайкою — про свою врочисту клятву: якщо Всевишній привів його сюди, то треба оселятися тут, дороблятись достатку.
33
Кабокло — метис від білого та індіанки.