Ежені Гранде. Селяни
- Автор: де Бальзак Оноре
- Серия: Вершини світового письменства #38
- Год: 1981
- Язык: украинский
- Год: «Дніпро»
- Переводчик: Елеонора Ржевуцька
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Ежені Гранде. Селяни». Краткое содержание книги:
Усяке одверте або потайне обурення має свій прапор. Прапором мародерів, нероб і п'яниць стала, отже, грізна жердина «Великих-ГУ-синіх». Там було весело, а це — таке жадане й таке рідкісне і в місті, і на селі. Крім того, інших шинкарів не було на всьому широкому тракті протягом чотирьох льє, відстані, яку робить навантажений віз за три години. Отже, всі, хто їхав з Коншів у Віль-о-Фе, неодмінно зупинялися в «Великих-ГУ-синіх», хоч би для того, щоб підживитися. Навіть егський мельник, який виконував обов'язки помічника мера, та його молодці теж заходили сюди. Сама прислуга генерала не гребувала цим кублом, якому Тонсарові дочки надавали багато привабливості, так що «Великі-ГУ-сині» через цю прислугу були потайно зв'язані з замком і могли знати все, що їй самій було відоме. Неможливо ні благодіяннями, ні вигідними умовами порвати вічну згоду між прислугою і простим людом. Двірня виходить з народу і не втрачає зв'язків з ним. Це фатальне товаришування пояснює нам умовчання, що містилося в останніх словах виїзного лакея Шарля, які він сказав Блонде біля ґанку замку.
IV. Друга ідилія
— А, хай вам чорт, татоньку! — вигукнув Тонсар, побачивши, як увіходить тесть, і вважаючи, що той ще нічого не їв. — Ви сьогодні раненько розкрили свою пельку! Нічого для вас не наготовано… А як мотузка, що ми обіцялися зробити? Просто навіть дивно, скільки ви готуєте їх звечора і скільки в вас готово вранці! Давно б вам слід було скрутити оту, що поклала б край вашому існуваннячку, бо ви стали нам щось дуже дорого коштувати…
Жарт селянина й робітника завжди дотепний, він полягає в тому, щоб до кінця висловити свою думку, посиливши її забавним виразом. Не інакше роблять і в салонах. Тільки тонкість розуму заступає там виразність грубості,— у цьому вся різниця.
— Нема тестя, — відповів старий. — Розмовляй зі мною, як з гостем. Бажаю пляшечку найкращого.
Кажучи це, Фуршон ударив монетою в сто су, що блиснула, наче сонце, в його долоні, по поганенькому столу, до якого він присів, такому ж вартому уваги своєю скатертю, у жиру, як і чорними опіками, винними плямами та зарубками. При звуку монети Марі Тонсар, створена, наче корвет, для наскоків, кинула на діда хижий погляд, що іскрою блиснув в її блакитних очах. Тонсарша, приваблена дзвоном металу, вийшла із своєї кімнати.
— Ти завжди говориш грубощі моєму бідному батькові,— сказала вона Тонсарові.— А проте ось уже рік, як він добре заробляє; дай бог, щоб це робилося чесно! Ану, подивимося!.. — сказала вона, кидаючись на монету й видираючи її з рук Фуршона.
— Піди, Марі,— поважно сказав Тонсар, — там над дошкою є ще пляшкове вино.
Вино на селі все буває тільки однієї якості, але продається воно у двох виглядах: вино з бочки і пляшкове вино.
— Звідки це у вас? — запитала Тонсарша свого батька, опускаючи монету в кишеню.
— Філіппіна, ти погано скінчиш! — сказав старий, хитаючи головою і не намагаючись повернути свої гроші.
Фуршон, безперечно, вже зрозумів усю марність боротьби із своїм страшним зятем і дочкою.
— От іще одна пляшечка вина, що ви мені продаєте за сто су, — додав він гірко, — ну, та це остання. Піду від вас у «Кав'ярню миру».
— Мовчи, тату, — заперечила білотіла й жирна шинкарка, досить схожа на римську матрону. — Тобі потрібна сорочка, чисті штани, інший капелюх, і я хочу бачити тебе в жилетці.
— Я ж казав уже тобі, що це було б для мене розором! — вигукнув старий. — Коли люди вважатимуть мене багатим, ніхто мені нічого більше не дасть.
Пляшка, принесена білявою Марі, перервала красномовність старого, що належав до тієї породи людей, у яких язик дозволяє собі говорити все й не відступає ні перед якою думкою, хоч би яка жорстока вона була.
— Ви так-таки не хочете нам сказати, де це ви хапаєте стільки грошей? — спитав Тонсар. — Ми б теж пішли туди, ми всі!..