Ежені Гранде. Селяни

Цей ледар весь час браконьєрствував, не маючи ніяких підстав чогось побоюватись. Зв'язки його дружини з управителем Гобертеном, з лісовими сторожами й сільськими властями, а також безлад того часу забезпечували йому безкарність. Коли його діти досить підросли, він зробив з них знаряддя свого благополуччя, виявляючи не більше вимогливості до поведінки дітей, ніж до поведінки дружини. У нього було двоє синів і дві дочки. Тонсарові, що жив, як і його жінка, з дня на день, дуже скоро б довелося побачити кінець свого веселого життя, якби він не завів у себе в домі щось близьке до військової повинності,— працювати на підтримування власного благополуччя, яке, проте, було пов'язане з добробутом усієї родини. На той час, коли діти його були вирощені коштом тих, в кого його жінка вміла вимантачувати подарунки, от як склалися основні закони й бюджет «Великих-ГУ-синіх»:

Стара мати Тонсара і дві його дочки, Катрін і Марі, регулярно двічі на день ходили в ліс і поверталися, зігнувшись під вагою в'язки хмизу, яка звисала аж до п'ят і стирчала на два фути над головою. Зроблена ззовні з сухого хмизу, в'язка всередині складалася із свіжого дерева, нарубаного часто в молодняку. Тонсар буквально брав свої дрова на зиму в егському лісі. Батько і обидва сини весь час браконьєрствували. Від вересня по березень зайці, кролі, куріпки, дрозди й козулі,— уся дичина, що не споживалася у себе вдома, продавалася в Бланжі, в кантональному центрі, містечку Суланжі, куди обидві дочки Тонсара доставляли молоко і звідки вони щодня привозили новини, залишаючи там новини з Егів, Серне й Коншів. Коли не можна було більше стріляти дичини, троє Тонсарів ставили пастки. Якщо пастки давали надмір дичини, Тонсарша пекла пироги, які посилалися на продаж у Віль-о-Фе. У жнива семеро Тонсарів: стара мати, обидва хлопці, поки їм не минуло сімнадцяти років, обидві дочки, старий Фуршон і Муш, збирали колоски, приносячи щодня до шістнадцяти буасо[58] жита, ячменю, пшениці,— словом усякого зерна, придатного на борошно.