Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Ще й тут здібності! Ніку, може ти не будеш більше випробування проходити, ну хоча б кілька найближчих років, треба спочатку з тим, що є, впоратися, — гірко пожартував Нуфо. — Добре, Атавхаї, знайдемо й тобі час на заняття, тим більше гарний некромант завжди потрібен. І не скаржся! Он Зонколан тобі сьогодні купив хлопця з Чорним Зерном. Тож тобі буде з ким займатися. Все. На сьогодні новин і рішень досить. Я вже втомився, а мені ще додому до себе добиратися. Директоре Хегане, я думаю, що ви зможете правильно організувати навчання нашого нового учня. І постарайтеся все зробити так, щоб у решти викладачів та учнів не виникало зайвих та непотрібних запитань.

— Не турбуйся, Нуфо, я завтра почну планувати заняття всіх учнів і приділю Ніку особливу увагу. Ти ж пам’ятаєш, у нас завтра ще Рада з приводу новин, які Нік приніс. Може, тобі краще залишитися на ніч у мене в гостях, щоб не витрачати час на дорогу?

— Прекрасна ідея, Хегане! Із задоволенням скористаюся твоєю гостинністю. Ну, ніби на сьогодні все. Зонколане, ти вирішив питання з поселенням Ніка?

— Ображаєш, Нуфо. Все вирішив. Не турбуйся, — відповів Зонколан і потягнув Ніка до виходу з кабінету директора.

Вони вийшли і знову розтяглися нескінченні лабіринти коридорів Школи. Зонколан поспішав. Він хотів потрапити до себе додому відпочити. День у нього був так само довгий, важкий і нервовий, як у Ніка.

— Зонколане, почекай, — Нік зупинився і покликав Главу клану.

— Ніку, давай я тебе відведу до кімнати, а всі проблеми вирішимо завтра, — втомлено відповів Зонколан.

— Я розумію, що ти втомився і поспішаєш додому, але я за цілий день нічого не їв. Давай ти мене відведеш на кухню, а потім підеш до себе. А я вже якось сам доберуся до своєї кімнати, — наполегливо сказав Нік.

— Оце так! Я зовсім забув, що ти навіть не снідав. Я встиг пообідати з іншими Магістрами. Ти правий. Я тебе відведу на кухню. Там щось знайдемо тобі перекусити. Там завжди є чергові кухарі. Потім вони тобі покажуть дорогу до твоєї кімнати.

На щастя Ніка, шлях до кухні виявився короткий і вже через декілька хвилин він за запахом відчув, що наближається до бажаної їжі. Вони завернули за поворот і з ходу налетіли на людину. Нік не бачив, хто це був через широку спину Зонколана. Виглянувши, він побачив переляканого учня, який намагався нишком відступити від грізного Глави клану Драконів. Але це в нього виходило погано. Учень був великих розмірів і не стільки у висоту, як у ширину. Його велике тіло різко контрастувало з, на диво, приємним і навіть дитячим обличчям.

— Матотору, що ти тут робиш вночі? — громом серед тиші пролунав бас Зонколана. — Ти знову внадився на кухню за їжею. Ти колись лопнеш від переїдання!