Золотий маг. Книга 1. Зерно

— Гаразд, ходімо! — Матотору розслабився і вже почав поглядати на Ніка з цікавістю. — А скільки тобі років? Ти вибач, але я ще не бачив учнів твого віку.

— Ну, так вже вийшло. Мені сорок два роки. Майже старий, — відповів Нік і посміхнувся, згадавши всі зауваження з цього приводу, які він отримував від Ліни. — Давай вже підемо поїмо що-небудь. Бо я не лишень голодний, але і втомився. Дуже спати хочеться.

— Вибач. Та власне ось вона, кухня, — сказав товстун, відкриваючи двері. І як тільки голова Матотору зникла всередині, з кухні долинула лайка.

— Це знову ти! Ти ж тільки кілька хвилин тому пішов. Та ти зжер вже тижневий раціон учня. Коли ж ти лопнеш! — пролунало через двері.

— Клу, ти все не так зрозумів! Я б і радий ще трохи поїсти, але цього разу мене послав Магістр Зонколан. Треба нагодувати нового учня Школи, — примирливо сказав Матотору.

Після того, як немаленьке тільце учня повністю влізло в кухню, Нік зміг пробратися повз нього і зайти всередину. Перед товстуном стояв зовсім не схожий на кухаря молодий хлопець, досить скромної комплекції. Особливо це було помітно на фоні Матотору. Червоний від злості, він був готовий вигнати нахабу зі своєї кухні пристойним черпаком. Нік зрозумів, що пора втрутитися, а то доведеться вести нового знайомого ще й до лікаря.

— Доброї ночі, юначе! — сказав Нік, встаючи між черпаком і Матотору. — Вибачте за пізній візит, але, на жаль, мене затримали на Раді, а я зранку не їв. Мене звати Нік. І я новий учень цієї Школи.

— Ну тоді добре. Вибачте, — сказав кухар і опустив грізну зброю. — Мене звати Клу. Просто Матотору тільки що цілу годину тут наїдався. А я весь день на ногах. Вже й поспати пора хоч трохи. Скоро треба буде на сніданок заготовки робити.

— Я вас не затримаю на довго. Мені б перекусити щось швидко та прилягти, — сказав Нік і позіхнув. Спати вже хотілося навіть більше, ніж їсти.

— Що ж мені вам приготувати? — запитав Клу.

— Та нічого готувати особливо не треба. Шматок хліба, м’яса трохи, сиру та запити чимось. Я сподіваюся, що завтра наїмся більше.

— Може, все-таки щось приготувати? Я для того тут і чергую, щоб годувати учнів та викладачів, які пізно повертаються. Мені не важко.

— Не варто. Тільки те, що я попросив, — сказав Нік, щоб швидше відправитися спати.

— Як скажете. Я зараз швиденько все принесу з комори. Ви тільки прослідкуйте, аби цей товстий ненажера в каструлі не ліз.

Через пару хвилин Клу повернувся, несучи на таці все, що просили. Нік за цей час як мінімум три рази рятував каструлі від пустотливих рученят товстуна, і тим не менш той вже щось жував.

— Ніку, я зараз вам поставлю у залі, — сказав Клу.

— Послухай, Клу. Не мороч собі голову. Постав десь тут. Я швидко перекушу і ми підемо, — відмахнувся від пропозиції Нік.

Кухар зрадів, що його позбавили від зайвої біганини та поставив тацю прямо на плиту, що вже охолола. Нік підсунув стілець до плити і всівся, щоб повечеряти. За спиною влаштувався Матотору і його руки вже тягнулися до таці з їжею. Нік розвернувся й докірливо подивився на учня.