Лист до короля
- Автор: Драгт Тонке
- Язык: украинский
- Год: Наірі
- ISBN: 978-617-7314-53-9
- Переводчик: Світлана Денисенко те Пас
- Жанр: Исторические приключения
Электронная книга - «Лист до короля». Краткое содержание книги:
Юному відважному героєві Тіурі вмираючий лицар передає в руки лист, який неодмінно має бути доправлений королю. І хлопчик, заповітна мрія якого — стати лицарем, бере на себе цю місію. Він іще не підозрює, скільки небезпек йому доведеться подолати на шляху до королівського замку, зі скількох халеп виплутатися.
Книга нідерландської письменниці Тонке Драгт, створена в середині ХХ століття, — класичний лицарський дитячий роман, сповнений пригод, романтики й благородства. Його відзначено низкою престижних літературних премій, видано багатотисячними тиражами, перекладено багатьма мовами світу й екранізовано.
Він мовчки повів хлопців через браму, що вела до замку; спочатку вони пройшли коридором, тоді вниз сходами і потрапили до темної склепінчастої зали. Назустріч їм вийшов товстун із запаленим ліхтарем в одній руці та в’язкою ключів — у другій.
— Затримані за несплату мита хотіли перетнути річку плавом, — відзвітував Вармін, зняв свого плаща з плечей Паккі і зібрався йти геть, але Тіурі спинив його:
— Пане, ви були таким добрим до нас, що я насмілююся просити вас бути моїм перемовником. Я мушу якомога швидше зустрітися з намісником і поговорити з ним. Лише йому я можу розповісти, чому намагався ухилитися від сплати мита.
— А справді — чому? — спитав Паккі, вдаючи, що йому нічого невідомо; про це вони заздалегідь домовилися ще на острові. Їм здавалося, що так таємниця буде в більшій безпеці: ніхто не має здогадатися, що Паккі відомий текст листа.
— Я розповім це лише намісникові, — відповів, згідно з тією ж домовленістю, Тіурі.
Вармін поглянув на нього.
— Гм-м. Побачимо, — і з цими словами він вийшов із зали.
— Ходімо зі мною, — звелів товстун. — Я тутешній тюремник, охоронятиму, допоки вас не випустять.
Він відчинив двері і впустив їх у порожню камеру без вікон. У кутку лежав оберемок соломи.
— І довго нам тут сидіти? — поцікавився Паккі.
— Ти міг попрацювати три тижні на сонечку й зібрати гроші на сплату мита. Тепер же доведеться три тижні продармувати в темряві, а коли вийдеш на волю, у тебе все ще не буде ані шеляга, щоб оплатити переправу.
— А відразу звільнитися ніяк не можна? — спитав Паккі.
— Ні, — із задоволеною пикою відказав тюремник. -Я тебе стережу і вийти не дозволю. Тільки якщо хто з’явиться і заплатить за тебе три золотих. це викуп; саме стільки треба, щоб тебе звільнили. А якщо ти все-таки захочеш перейти на той бік, доведеться платити ще три золотих, але в тебе ж їх все одно нема?
Хлопці мовчали.
— Ну гаразд, — завершив тюремник, — я, мабуть, піду. Вам ще пощастило — вас двоє, буде з ким побалакати. Чи не так? І ось вам моя добра порада: зніміть свій мокрий одяг. Краще вже зовсім голим сидіти, аніж у вологому одязі. Солома сухенька, я її саме вчора змінив.
На тому він вийшов, замкнувши за собою двері. Цієї ж миті камера поринула в темряву.
— Не знаю, що мені більш дошкуляє — холод чи пітьма, — поскаржився Паккі.
— Сподіваюся, що це не триватиме занадто довго, -підбадьорив його Тіурі.
Послухавши поради тюремника, хлопці роздягнулися й зарилися в солому. Але заснути не змогли, бо були надто збентежені. Тіурі вдягнув персня на палець і підняв руку вгору. Слабке, але ясне світло каменю дарувало їм надію.
Вони не знали, скільки минуло часу, як раптом у замку загримів ключ. Тіурі поспіхом зняв персня і затиснув його в кулаці.
Увійшов тюремник. Він підніс свій ліхтар і спитав:
— Котрий із вас хотів говорити з намісником?
— Я, — підвівся Тіурі.
— Тоді ходімо.
Тіурі поспіхом одягнувся.
— А товариш твій з тобою не піде?
— Ні, не піде, — відповів Тіурі і підморгнув Паккі.
— Ти мене що ж — самого тут залишиш? — награно вжахнувся Паккі.
— Та ні, — заспокоїв його Тіурі, — я лише спитаю в намісника дещо. Не бійся.
І юнак вийшов за тюремником. Вони перетнули залу й піднялися сходами. Там на юнака очікував інший слуга, який і повів його далі, до вищої частини замку, і, відчинивши перед ним двері, проказав:
— Сюди. Заходь. Королівський намісник чекає на тебе.
Тіурі увійшов і примружив очі від яскравого світла, що наповнювало кімнату. Потім огледівся. Він перебував у просторій залі, навпроти двох вікон, через які міг бачити річку. У дальньому кінці зали стояв великий стіл, за яким хтось сидів. Це був королівський намісник. Тіурі трохи вагався, а потім зробив крок до нього, але тут голос намісника зупинив його.
— Підійди до вікна, — наказав намісник, — і подивися навкруги.
Тіурі підкорився. Зупинившись біля одного з вікон, він визирнув назовні, побачив річку і зрозумів нарешті, чому її називають Райдужною: в освітленій сонцем воді відбивалися сонячні промені і забарвлювали її поверхню всіма кольорами райдуги. Повітря стало прозорішим — і він міг бачити далеко. Неподалік, саме внизу під вікном, починався міст. Ним ішли люди, промчав вершник, проїхала карета.
Тіурі подивився на намісника. Той підвівся і підійшов до нього.
— Бачиш міст? — спитав він. Голос його виявився зовсім не таким, як очікував Тіурі: низький, звучний голос людини, яку ти мусиш слухатися, хочеш ти того чи ні. — Звідси він здається маленьким, зате краще видно, через яку широку річку прокладено цю дорогу. Багато років тому було зведено цього моста, чимало зусиль і тяжкої праці треба було докласти, аби його побудувати. Багато роботи було зроблено, багато грошей витрачено. Тому кожен, хто проходить ним, мусить заплатити. Адже цей міст будувався і для нього. І той, хто платить мито, стає співвласником мосту, хоча сплачує гроші лише за один з його каменів. Тисячі людей — власники цього мосту, який єднає схід із заходом.