Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
READ-E-BOOK » Классическая проза » Життя Дон Кіхота і Санчо
Життя Дон Кіхота і Санчо - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Життя Дон Кіхота і Санчо

Электронная книга - «Життя Дон Кіхота і Санчо». Краткое содержание книги:

«Життя Дон Кіхота і Санчо» (1905) іспанського письменника, філософа і політичного діяча Міґеля де Унамуно-і-Хуґо (1864–1936) є своєрідним філософським коментарем до знаменитого Сервантесового роману «Премудрий гідальго Дон Кіхот з Ламанчі», спробою розкрити не помічений іншими критиками сенс. Водночас це самостійний твір, що шукає в цій пам’ятці радше джерело натхнення, сприймаючи її за матеріал для будівництва власної філософської концепції. Тут бéзум протиставлено раціоналістичному животінню обивателя, сни стають реальністю, трепетне прагнення вічності проймає єство індивіда, спонукаючи шукати опертя для свого існування поза всіма можливими горизонтами, а народи, здіймаючись над своєю розпорошеністю, зважуються на власні героїчні витівки.
1 ... 97 98 99 100 101 102 103 104 105 ... 148
Перейти на страницу:

Жахлива це річ — насмішка! Кажуть, сеньйоре мій Дон Кіхоте, твою історію написано для того, щоби посміятися з тебе і в такий спосіб вилікувати нас від божевілля героїзму, і додають, що насмішник досяг своєї мети. Твоє ім’я стало для багатьох символом насмішки і слугує ніби заклинанням для приниження героїзму та величі. Та ми ніколи не відновимо свій стародавній дух, допоки не перетворимо насмішку на правду й не поставимося до Дон Кіхота з усією серйозністю й вірою в його героїзм.

Багато людей сміються, коли читають твою історію, шляхетний божевільцю, і тому-то вони й неспроможні скористатися своїм духовним розумом, бо не усвідомлюють, що вона спонукає нас плакати, а не сміятися. Можна тільки пожаліти тих, котрі не плачуть, коли читають твою історію, премудрий ідальґо, не плачуть слізьми серця, а не слізьми очей!

У романі іронії та насмішки сконденсувався плід нашого героїзму; у романі іронії та насмішки увічнено короткочасну велич нашої Іспанії; у романі іронії та насмішки узагальнено й підсумовано нашу іспанську філософію, єдину нашу по-справжньому глибоку філософію; у романі іронії та насмішки душа нашого народу, втілена в людині, проникла в найглибші глибини таємниці життя. І цей роман іронії та насмішки є найсумнішою історією з тих, які будь-коли були написані; найсумнішою, але також найбільше втішною для всіх, хто вміє знайти у сльозах сміху визволення від жалюгідного здорового глузду, на який нас прирікає рабська сутність нинішнього життя.

Я не знаю, чи до цього може бути якоюсь мірою причетний цей роман, якщо його погано зрозуміти і ще гірше відчути, але не випадає сумніватися в тому, що над нашою бідолашною батьківщиною нависає задушлива атмосфера гнітючої серйозності. Хоч би куди ми кинули оком, повсюди бачимо серйозних людей, понад усяку міру серйозних, аж до ідіотизму. Вони навчають дітей з усією серйозністю, проповідують з усією серйозністю, сперечаються з усією серйозністю, розважаються і сміються з усією серйозністю, порушують своє слово з усією серйозністю і навіть те, що вони називають фамільярністю та легковажністю, це найсерйозніша фамільярність та найсерйозніша легковажність із тих, які нам відомі. Навіть коли вони перебувають наодинці з собою, вони неспроможні підстрибнути або буцнути щось ногою без будь-якої видимої причини, і тому може здатися, що в історії Дон Кіхота було вичерпано всі запаси героїзму, який можна знайти в Іспанії, і що неможливо знайти сьогодні у світі народ, більше неспроможний, ніж іспанський, зрозуміти й відчути гумор. Тут вважають жартами казна-що і сміються з найбанальніших дурниць, тутешній гумор позначений очевидним впливом чернецького розуму; тут можна зустріти ослів у людській подобі, для яких вуха, схожі на ослячі, — тема для найдотепніших, на їхню думку, жартів. Відколи ти, Дон Кіхоте, покинув цей тлінний світ, у нас стали сміятися навіть із примітивних банальних жартів такого собі брата Херундіо де Кампасас[95], а коли й Санчо припинив свою боротьбу на захист своєї віри, до нас прибув італієць Бертольдо[96], і він бертолізує наш народ. Важко повірити, що народ, посеред якого Дон Кіхот здійснював свої героїчні подвиги, міг сміятися з надто закручених дотепів могильно-скорботного Кеведо[97], чоловіка серйозного і суворого, якщо справді таким був, і з надуманих дотепів навколо сутнісної чи радше суто поверхневої, тобто словесної, невихованості персонажів його «Великого скнари».

Розділ LVII

Де оповідається про те, як Дон Кіхот попрощався з дуком і що йому трапилось із розумною та свавільною Альтісідорою, панною при дукині

Дон Кіхотові обридла бездіяльність у домі дуків, і, мабуть, десь у глибині душі йому було дуже боляче терпіти всі ті глузування, хоч його історик нічого нам про це не каже, й він постановив рушати в дальшу дорогу. І ми не маємо жодних підстав сумніватися в тому, що він просто не міг не помітити всіх цих глузувань і вони не могли не завдавати йому великої прикрості, бо хоч його божевілля і сприймало їх цілком серйозно, й вони спонукали його на героїчні вчинки, але здоровий глузд не переставав працювати десь у глибинах його єства, хоч він, можливо, цього й не помічав.

«Отож попрохав він якось у дука з дукинею, щоб вони дозволили йому вже од'їхати. Панство уволили його волю, хоть і тяжко їм було, казали, з ним розставатися». А Санчо, потай від його пана, дали на дорогу «калитку, а в ній двісті золотих талярів», сумну плату за знущання, яких йому завдали, платню, яка належить блазням і скоморохам. І витримавши востаннє блазенські упадання Альтісідори, Дон Кіхот виїхав із замку, звернувши «на сарагоський шлях».

вернуться

95

Брат Херундіо де Кампасас (Fray Gerundio de Campazas) — вигаданий персонаж роману «Історія славетного проповідника брата Херундіо де Кампасаса на прізвисько Тупиця» (Historia del famoso predicador fray Gerundio de Campazas, alias Zotes, 1758, 1768). Автором твору є єзуїт Хосе Франсіско де Ісла-і-Рохо (José Francisco de Isla de la Torre y Rojo, 1703–1781). Роман є пародією на красномовство кліриків і розповідає про церковну кар’єру одного духовно обмеженого хвалька.

вернуться

96

Блазень, персонаж комічних віршів італійського поета Джуліо Чезаре Кроче (Giulio Cesare Croce, 1550–1609).

вернуться

97

Франсіско де Кеведо-і-Вільєґас (Franciso de Quevedo у Villegas, 1580–1645) — іспанський поет і письменник доби бароко. Кеведо був представником консептизму, різновиду «темного стилю», ознакою якого є гра зі значеннями слів, завдяки чому розкриваються несподівані взаємозв’язки речей і явищ.

1 ... 97 98 99 100 101 102 103 104 105 ... 148
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)