МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН
- Автор: Кокотюха Андрей Анатольевич
- Год: 2003
- Язык: украинский
- Жанр: Современная русская и зарубежная проза
Электронная книга - «МАМА, ДОНЬКА, БАНДЮГАН». Краткое содержание книги:
-Образив.
-Видно. Помітно. Мене теж свого часу, тому мусила втрутитися, коли побачила його в жіночому товаристві... Гм, пробач, звичайно - навіть у дитячому.
-Я не дитина! - Оксана зиркнула вовченям.
-Звісно, не дитина, та все ж таки молодша за мене, більш вразлива і мало про таких ось обсмоктишів знаєш. Мене Аллою звуть, не вздумай "тикати".
-Звідки ви мене знаєте?
-Почула, як він тебе назвав у розмові, - легко збрехала Алла, зовсім не бажаючи виказувати справжню історію їхнього віртуального знайомства, а Оксана так само легко повірила, просто не було бажання чомусь дивуватися і тим більше сумніватися в словах нової знайомої. Справді, ну для чого їй тепер брехати, вигадувати щось... Почула то й почула, хрін його дери!
-Ви... ти йому хто?
-Тепер ніхто. Взагалі-то й раніше він отак до мене ставився. Ніхто, ніщо, порожнина. Знаєш, він мене частенько називав "жопа на ніжках", отакі ніжність, - Алла знову збрехала, водій реготнув, зовсім не соромлячись свого підслуховування чужих розмов, тим більше - інтимних жіночих. - З тобою ще таким ось лагідним не був? Хочеш, розкажу про Рибалку все?
-Звідки жінкам про рибалку все знати? - не витримав водій, долучаючись і собі до вельми цікавої розмови. - У мене кум зимою ловить на...
-Можна вас попросити за... не... коротше, помовчати? - говорун слухняно виконав прохання, Алла додала: - Рибалка - це фаміліє такоє, це аби розмов різних сторонніх не виникало, - закінчивши приборкання водія, Алла знову впритул зайнялася Оксаною: - Ми зараз десь сядемо, наче дві подружки, і розкажемо одна одній про халепу на прізвище Рибалка. Його Карасем на базарі кличуть, знаєш?
Прізвисько маминого коханця Оксана не знала. Це є треба - Карась. І такого Карася вона хотіла полюбити, заради нього...
-Поговоримо, - діловито кивнула дівчина.
Рибалка десь затримувався. Сказав, у Оксани проблеми виникли, можна починати без нього. Останні питання вирішено, потрібний рахунок у Людмили був. Усі ці кілька днів, поки вона прораховувала безпрограшність варіантів, Олег займався пошуком Жигуна. Спочатку потай переглянув записи на календарі в кабінеті Савицького. Як і слід чекати, нічого. Тоді він пішов кружним, зате надійним шляхом: дізнався телефони "Затишку" і почав надзвонювати, залишаючи інформацію для Сергія Сергійовича. "Таки немає" - ось найчастіша відповідь, та Олег всюди уперто аилишав номер телефону і просив передзвонити в банк такій собі Людмили. Назву банку та прізвища Людмили свідомо не називав, але раз в один прекрасний ранок жінку розбудив телефонний дзвінок і трубка побажала доброго ранку голосом Жигуна, то інформація нехай з третього кола дійшла до адресата.
-Ви так складно мене розшукували, Людмило Петрівно.
-Дуже терміново... Ви що зробили з моєю донькою?
-Ми? Шановна пані, нас навряд чи хто слухає, тому вам скажу, наче рідній - допомогли їй втекти ваші люди і десь тримали більше доби. Від нас вона втекла здоровою.
-А я вам, наче рідному, кажу - натоптали її наркотиками ваші садисти!
-Подайте до суду. Підкажу гарного адвоката.
-Досить знущатися! Мені страшно дивитися на дівчинку, сволота ви!
-Ви шукали мене, аби я подзвонив і вислухав ваші лайки?
-На лікування доньки потрібні гроші. Вона не хоче лягати в клініку, дивитися на корчі я не можу, тому опустилася до того, що шукаю власній дитині дозу!
-Цікаво, де берете? У нас дешевше, якість краща, дивно як це Оксанку корчить. Можемо домовитися і поставляти вам зі скидкою, ми ж не чужі...
-Жигун, ми можемо повернутися назад і почати переговори наново? У мене все готово, згодна на будь-які ваші умови, лиш мені потрібен процент від оборудки. Тоді я забезпечу доньці комплексне лікування, що лишиться - пожертвую на храм, аби упокоїв Господі ваші душі.
-Не можна в храмі смерті для ближнього просити. Бачте, ми знову разом, ось вона - доля. Дуже кортіло лишити щось на згадку про знайомство з вашою чудовою донькою і сподіватися на перспективу скорого поновлення співпраці. На процент я згоден, ви чесно заробите свої гроші. Лиш подумайте: чи варто було отак мучитися, плакати, ночей не спати, аби все одно погодитися виконати моє прохання на моїх умовах.
-Тепер я прошу вас не затримувати процес. У мене в принципі все готово.
Жигун зрадів. І ось тепер великий день: Людмила готувалася провести невелику фінансову операцію, яка, за планом Рибалки, мусить раз і назавжди позбавити Жигуна з компанією бажання зачіпати Людмилу з Оксаною. Вже початок третьої, вже Жигун кілька разів дзвонив, вона все просила трохи відтягти час переказу, а Рибалка не озивався. На цьому етапі операції він, щоправда, був не потрібен, та все одно обіцяв примати кулаки, регулярно дзвонити і цікавитися ходом справ.