Основи кримінально-правової кваліфікації

В теорії кримінального права і на практиці нерідко виникає питання про кваліфікуюче значення ознак складу злочину, які відносяться лише до одного чи кількох співучасників, і якими не наділені інші учасники цього ж злочину. Наприклад, особа, яка раніше вчинила умисне вбивство, організувала вчинення вбивства без ознак, вказаних в ч. 2 ст. 115 КК.. Повинен при цьому виконавець злочину нести відповідальність за ч.1 ст.115 КК, враховуючи, що він сам раніше не вчиняв умисне вбивство, чи за п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, враховуючи ознаки організатора цього злочину? Можлива і зворотня ситуація, коли «первинний» злочинець організував злочин “Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом”, виконавець якого був раніше судимий за злочин, передбачений цією статтею. Організатором якого злочину виступає ця особа – простого виду “Порушення порядку здійснення операцій з металобрухтом”, чи посягання, передбачено ч. 2 ст. 213 КК?

В літературі питання про можливість кваліфікації діянь співучасників за нормами, що передбачають відповідні обставини, вирішувалося з врахуванням того, на боці співучасника якого виду вони мають місце та в залежності від суб’єктивного ставлення до них.

При цьому намітилися два підходи. Один із них полягає в тому, що за нормою Особливої частини, яка передбачає посилення відповідальності виконавця злочину в зв’язку з характеристикою його особи, кваліфікуються і діяння інших співучасників. Так, на думку М.І. Ковальова, якщо закон як кваліфікуючу ознаку передбачає неодноразовість і вона є на боці виконавця, то інкримінується і співучасникам, які про це знали[87]. Іншими словами, за неодноразове вчинення злочину повинні нести відповідальність і співучасники, які злочин вчинюють вперше. Протилежну позицію відстоює М.І. Бажанов: «Обставини, що посилюють або пом’якшують відповідальність, але характеризують лише особу співучасника, навіть, якщо решта співучасників знали про їх наявність, можуть бути поставлені в вину лише тому співучаснику, на боці якого вони є. Інакше кажучи, «особисті» обставини (наприклад, повторність, рецидив) не можуть впливати на відповідальність інших співучасників»[88].

Саме такий підхід знайшов закріплення в ч. 3 ст. 39 КК 2001 р. Він дозволяє індивідуалізувати відповідальність кожного співучасника, врахувати при кваліфікації ознаки лише того співучасника, який є їх носієм. При цьому слід звернути увагу на те, що чинний КК передбачає можливість інкримінування ознак, що характеризують особу окремого співучасника, не лише тоді, коли він виступає виконавцем злочину. Тому, в описаному вище гіпотетичному прикладі дії організатора умисного вбивства, який раніше вчинив такий злочин, мають кваліфікуватися за ч. 3 ст. 27 – п. 13 ч. 2 ст. 115 КК, хоча виконавець посягання вчинив вбивство вперше.

Схема: Врахування при кваліфікації ознак складу злочину, які підвищують...

Врахування при кваліфікації ознак, які характеризують суб’єктивну сторону посягання

Ознаки, які характеризують суб’єктивну сторону злочину, можуть бути наявними у одних співучасників і бути відсутніми в інших. В тих випадках, коли ці ознаки — відповідний вид умислу, мотив, мета є обов’язковими ознаками складу злочину, вчиненого у співучасті, впливають на ступінь відповідальності особи, виникає питання про можливість їх врахування при кваліфікації діянь тих співучасників, посягання яких не характеризується такими ознаками (які вчиняють злочин без відповідного виду умислу, мотиву, мети). Наприклад, підбурювач схиляє до вбивства, керуючись корисливими мотивами, а у виконавця викликає мотив ревнощів, керуючись якими той і вчиняє вбивство.