Нічний адміністратор

14

Джонатан знову лежав на залізному ліжку військової школи. Йому щойно вирвали мигдалини. Щоправда, ліжко було величезне і біле, з м’якими, вишитими по краях, подушками, такими, які вони колись мали у «Майстер Палас». Поруч лежала маленька подушечка з ароматними сухими травами.

Ось він уже в мотелі неподалік Есперансу. Закривши штори на вікнах, він доглядав за своєю розбитою щелепою і весь заливався потом від гарячки після того, як повідомив безіменному голосу телефоном, що знайшов свою тінь. Щоправда, голова була перебинтована, а тіло облягала свіжа бавовняна піжама з вишитою монограмою на кишені, яку він постійно намагався прочитати на дотик методом Брайля. Ні, там не було «М», що означало б «Майстер», не було «П» — «Пайн», чи «Б» — «Борегар», чи «Л» — «Лінден» або «Лямон». Монограма радше скидалася на зірку Давида, лише з більшою кількістю кутів.

Він уже на мансарді Івонн, нашорошився у півсутін-ках, прислухаючись до кроків мадам Лятюліп. Самої Івонн у кімнаті не було, проте це точно була їхня мансарда. Щоправда, значно більша, ніж у домі Івонн, і навіть більша, ніж студія Ізабелли у Камден-Таун. А ще тут на цій мансарді у старовинній блакитній фаянсовій вазі стояли рожеві квіти і висів гобелен, на якому були зображені леді і джентльмени під час полювання на сокола. З балки на стелі, поважно крутячи пропелером, звисав вентилятор.

Ось він лежить поруч з Софі у квартирі в Чикаго-Гаузі в Луксорі, і вона розповідає йому про відважність. Щоправда, аромат, який зараз лоскотав йому ніздрі, більше нагадував суміш сухих квітів, а не ваніль. «Він сказав, що мене треба провчити, — говорила вона. — Але насправді провчити потрібно зовсім не мене. А Фредді Гаміда і цього огидного Діккі Роупера».

Він розгледів закриті віконниці, які розділяли сонячне проміння на смужки, а поверх них багатошарові тоненькі серпанкові тюлі. Повернувши голову, Джонатан побачив сріблясту тацю — точнісінько на такій розносили їжу у номери «Майстерса» — вона була покрита мереживною тканиною, на якій стояв глечик апельсинового соку і кришталевий бокал. З другого боку кімнати, вся підлога якої була застелена килимами, Джонатан, немов крізь туман, розгледів відкриті двері у ванну кімнату, де в рядок висіли рушники від найменшого до найбільшого.

Зараз його очі почали сльозитися, а тіло немов відірвалося від землі і зависло в повітрі, як і колись, коли йому було десять і він затиснув собі пальці дверцятами автівки. Тоді він усвідомив, що весь цей час лежав на бандажі, і що бандаж був на тій частині голови, яку вони розтрощили, а лікар Марті прооперував. Відтак він повернув голову у попереднє положення і впився поглядом у вентилятор, аж поки плями від болю, що мелькали перед очима, не розсіялися, а його внутрішній солдатський гіроскоп не почав вирівнюватися.