Марш Радецького та інші романи
- Автор: Рот Йозеф
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: А-БА-БА-ГА-ЛА-МА-ГА
- ISBN: 978-617-585-063-3
- Переводчик: Євгенія Горева
- Жанр: Классическая проза
Электронная книга - «Марш Радецького та інші романи». Краткое содержание книги:
Такої пори починалися канікули. П’ятнадцятирічному синові окружного начальника Карлові Йозефу фон Тротті, учневі кавалерійського кадетського корпусу в моравській Білій Церкві, його рідне місто здавалося домівкою літа, так само, як і його власною. На Різдво й на Великдень його запрошували до дядька. Додому ж він приїздив лише на літні канікули. І щоразу його приїзд припадав на неділю. Так бажав його батько, пан окружний начальник, барон фон Тротта і Сиполє. Літні канікули, хай там якого дня вони розпочиналися в кадетському корпусі, удома неодмінно наставали в суботу. У неділю пан Тротта фон Сиполє не ходив на службу. Цілий ранок, з дев’ятої до дванадцятої, він мав для свого сина. Рівно за десять хвилин перед дев’ятою, через чверть години після вранішньої меси, хлопець у парадній уніформі стояв перед дверима батькової кімнати. За п’ять хвилин до дев’ятої сходами наниз спускався Жак у сірій лівреї й казав:
— Паничу, ваш панотець іде.
Карл Йозеф іще раз обсмикував на собі уніформу, поправляв портупею, брав у руки кашкета і, як веліли правила, прикладав його до боку. З’являвся батько, син клацав підборами, аж луна йшла по тихому старому будинку. Старий відчиняв двері й легким привітним помахом руки запрошував сина пройти вперед. Хлопець не рушав з місця, ніби не помічав запрошення. Тоді барон проходив у двері, Карл Йозеф рушав за ним і зупинявся на порозі.
— Розташовуйся, — казав по хвилині окружний начальник.
Аж тепер Карл Йозеф підходив до великого крісла, оббитого червоним плисом, і сідав навпроти батька, звівши коліна докупи й поклавши на них кашкета з опущеними в нього білими рукавичками.
Крізь вузькі щілини зелених жалюзі падали на темно-червоний килим тоненькі сонячні смужки. Дзижчала муха, починав бити настінний годинник. Коли він, лунко вибивши дев’ять ударів, замовкав, окружний начальник починав запитувати:
— Як там пан полковник Марек?
— Дякую, тату, йому ведеться добре!
— З геометрії в тебе так само слабенько?
— Дякую, тату, трохи краще!
— Книжки читав?
— Так, тату!
— А як з верховою їздою? Торік у тебе було не вельми блискуче…
— Цього року… — почав був Карл Йозеф, та мусив урвати.
Батько наставив проти нього вузьку руку, напівсховану в круглій блискучій манжеті. Золотом сяйнула велика чотирикутна запонка.
— Торік було не вельми блискуче, сказав я. То був… — Тут окружний начальник зробив паузу, а тоді вимовив безгучним голосом: — …сором!
Батько з сином замовкли. Хоч як нечутно було сказане слово «сором», та воно ще витало в кімнаті. Карл Йозеф знав, що після суворої батькової огуди слід витримати паузу. Присуд належало осягнути в усій його вазі, осмислити, вкарбувати в пам’ять, увібрати в серце і в мозок. Цокав годинник, дзижчала муха.
Нарешті Карл Йозеф почав дзвінким голосом:
— Цього року було значно краще. Сам вахмістр часто це казав. І від пана обер-лейтенанта Коппеля я дістав похвалу.
— Втішно це чути, — замогильним голосом вимовив пан окружний начальник. Об край столу він засунув манжету в рукав, почулося рипіння накрохмаленої тканини.
— Розповідай далі, — сказав окружний начальник і закурив цигарку.
То був звичний сигнал переходу в атмосферу домашнього затишку. Карл Йозеф поклав кашкета й рукавички на невеличкий столик, підвівся й почав викладати батькові всі події минулого шкільного року. Старий кивав головою. Несподівано він сказав:
— Та ти вже великий хлоп’яга, сину мій! У тебе міняється голос. Чи ти вже й закоханий?
Карл Йозеф спаленів. Обличчя йому горіло, як червоний лампіон, та хлопець хоробро дивився на батька.
— Отже, ще ні, — сказав окружний начальник. — Ну, дарма, розповідай далі.
Карл Йозеф ковтнув слину, густий рум’янець зійшов з обличчя, хлопцеві раптом стало холодно. Він повільно, з багатьма паузами заходився звітувати далі. Тоді витяг з кишені список замовлених книжок і простяг батькові.
— Цілком пристойна література! — схвалив окружний начальник. — Будь ласка, зміст «Цріні»!
Карл Йозеф переповів драму акт за актом. Потім сів, знеможений, блідий, із пересохлим горлом.
Він крадькома зиркнув на годинник. Було тільки пів на одинадцяту. Ще півтори години тривав батьків екзамен. Старому могло спасти на думку перевірити синові знання зі стародавньої історії чи германської міфології. Він курив, ходячи по кімнаті й заклавши ліву руку за спину. На випраній сорочці рипіла накрохмалена манжета. Дедалі яснішали сонячні смуги на килимі, дедалі ближче посувались вони до вікна. Сонце вже, мабуть, підбилося високо. Ударили церковні дзвони, звуки лунали зовсім близько від покою, аж наче просто за густими зеленими жалюзі.