Марш Радецького та інші романи

Щоправда, барон часом думав навідатися до батька. Давно вже він знудився за вахмістром, за вбогим затишком його помешкання, грубо натертим тютюном і домашньою ракією. Та барон боявся витрат, як боялися їх його батько, його дід і прадід. Тепер він знов став куди ближчим інвалідові з Лаксенбурзького замку, ніж був кілька років тому, коли, у свіжому блиску щойно отриманого дворянства, сидів у синенькій кухоньці маленького службового батькового помешкання й пив ракію. З дружиною Тротта ніколи не говорив про своє походження. Він відчував, що її, доньку державного службовця давнього коліна, відмежовувала б від словенського вахмістра своєрідна соромлива пиха. І барон не запрошував батька в гостину до себе.

Одного ясного березневого дня, коли барон, долаючи тверде груддя ріллі, йшов до управителя маєтку, служник передав йому листа з управління Лаксенбурзького замку. Інвалід помер, безболісно заснув вічним сном у вісімдесятиоднорічному віці. Барон сказав лише:

— Піди до пані баронеси, нехай спакують мою валізу, увечері я їду до Відня!

І пішов далі, до будинку управителя, розпитав, як із сівбою, погомонів про погоду, звелів замовити три нових плуги, на понеділок викликати ветеринара і ще сьогодні привести повитуху до вагітної служниці. Уже прощаючись, він сказав:

— Помер мій батько. Я пробуду у Відні три дні! — Недбало козирнув одним пальцем і пішов.

Його валізу було спаковано, у повіз запрягали коней — до станції мали їхати з годину. Він швидко попоїв супу й м’яса. Тоді звернувся до дружини: