Інтелектуал як герой української прози 90-х років XX століття

Що ж до Мартофляка, то його дружина Марта описує його як «розквітаючого ґенія», «нудного інтелектуала» і «алкогольного маніяка», а також «пристосуванця», «офіційного поета», «бича Божого» і «знаряддя диявола»[33]. Вона передбачає, що, як і на інших фестивалях, у Чортополі поетів зустрічатимуть юрми шанувальників, які проситимуть автографів, перш ніж ті вирушать шукати де б випити і з ким переспати. Дорогою на фестиваль, Немирич і Штундера запасатимуться презервативами, чекаючи на симпатичних дівчат, яких вони здибають. Опинившись у Чортополі, Мартофляк нап’ється і засне у борделі низького ґатунку.

Ці люди, однак, — українські поети, і тому від них і досі вимагають, аби вони виконали свій патріотичний обов’язок і писали вірші, які принесуть українському народу порятунок. На прийомі поважна Клітемнестра Гараздецька, голова Союзу жіночої долі, інструктує Немирича, що «наш нещасний нарід потребує мужнього визвольного слова, а не якоїсь безсенсовної забавки. Наше жіноцтво дуже чекає від вас правдивих поем про свою тяжку долю»[34]. Андрухович змальовує сцени розпусти водночас із згадками про великі таланти і сподівану роль цього новітнього покоління письменників, щоб звільнити цих інтелектуалів від традиційних обов’язків, покладених на них українським національним міфом. Адже «сакральна» вартість їхніх віршів різко падає, коли цих поетів показано такими п’яними, що вони навіть не можуть пригадати своїх віршів. Цим новим українським інтелектуалам все ще до снаги двигати масами, але не силою своїх патріотичних віршів; їхня харизма виходить від їх модної зовнішності й мови, їхньої дотепності і сексуальної привабливості.