Людина повертається з минулого
- Автор: Райнов Богомил
- Год: 1968
- Язык: украинский
- Год: "Молодь"
- Переводчик: Любим Копиленко
- Жанр: Другие детективы
Электронная книга - «Людина повертається з минулого». Краткое содержание книги:
Свій твір — роман «Людина повертається з минулого» — болгарський письменник Богомил Райнов присвятив працівникам карного розшуку.
Автор цікаво розповідає про їхню складну, напружену, небезпечну роботу, про те, як кожен з них віддає себе єдиній меті — очищенню соціалістичного суспільства від усього, що заважає людям жити.
— Ось бачте: її… — знову підкреслив Сираков із злою іронією і важко сів у крісло, втупивши погляд у фотопортрет.
— Та годі вже тобі, Косто… — плаксиво простогнала дружина. — Не сором мене перед людьми.
— Здається, я вибрав не зовсім вдалий момент… — зауважив я. — Перешкодив, либонь, якійсь сімейній розмові…
— Не турбуйтеся, нічому не перешкодили, — відказав Сираков. — Наша розмова триває вже понад чверть століття.
— Отже, марно чекати кінця? — добродушно запитав я.
— Саме так. Марно чекати кінця, коли між нами, — при тих словах Сираков нервовим жестом вказав на себе й жінку, — лежить покійник!
— Покійник? — пожвавився я.
— Так-так, покійник, — похмуро кивнув Сираков.
— Хто саме? Даруйте, але це якоюсь мірою по моїй спеціальності.
Сираков рвучко і навіть дещо театрально тицьнув довгою рукою в куток:
— Он, отой!
— Ага… Отой… — пробурмотів я, повернувшись до портрета. — А хто це?
— Ось, полюбуйся! — переможно сказав господар своїй дружині. — До чого ти мене довела, що навіть інспектор міліції не зміг мене впізнати!
Тут Сираков знову звернувся до мене і жестом фехтувальника вказав на знімок:
— Це — Коста Сираков, учений, філософ, мертвий, загиблий, знищений. А перед вами, — тут промовець увіткнув удавану шпагу собі в груди, — Коста Сираков-руїна, Сираков-бухгалтер, сумні залишки мертвого минулого…
— Та-ак… Складно… — зітхнув я — Але це трохи наближає нас до причини мого візиту. Я теж цікавлюся покійником, хоча й не таким символічним, йдеться про Івана Медарова.
— Що-о-о? — вигукнула хазяйка і подалася вперед.
— Отак, громадянко, — проказав я офіційним тоном, який приберігав для подібних випадків. — Хоч як неприємно мені, що саме я мушу повідомити вас, але це так: вашого брата вже нема поміж живими.
Сиракова, видно, ладна була заголосити, але під суворим поглядом чоловіка обмежилася кількома сльозинами й зовсім скромним схлипуванням. Я закурив нову цигарку з полегкістю, наче мені пощастило уникнути великої небезпеки.
— Та не так уже й неприємно… — пробурчав сварливим голосом господар.
— Косто, посоромся! — сльозливо озвалася жінка.
— Бачу, ви не дуже поважали небіжчика, — зауважив я.
— Поважав? — відказав Сираков. — Такі, як він, заслуговують не поваги, а…
Він глянув на жінку й замовк.
— Не соромтеся, — підбадьорив я його. — Закінчуйте свою думку.
— Моя думка ясна, — гаркнув Сираков.
— Ви хочете сказати…
— Я хочу сказати, що він заслуговує саме на те, що його спіткало, — відрубав господар.
— Це звучить наче смертний вирок…
— І я б виніс його… Не моргнувши оком… Коли б я виносив вироки…
— Косто!.. — схлипнула Сиракова.
— Мовчи! — гримнув на неї чоловік. — Так, так, засудив би його, аби тільки мав таке право.
— Той, хто виніс вирок Медарову, і хто, очевидно, виконав його, також не мав ніяких повноважень від закону, — промовив я. — Сподіваюсь, це не ваша самодіяльність?
— Ні… — огризнувся господар. — Звичайно, не я… Взагалі я не належу до людей дії, товаришу інспектор! І в цьому моя трагедія! Надто тендітним створінням для цього світу грубих прагнень виявився Коста Сираков.
Голос мого співрозмовника аж тремтів од стримуваної патетики.
— Нічого, — заспокоював я страждальника. — Може, це й на краще. А? Чи не пояснили б ви, чого так критично ставилися до небіжчика?
— До гангстера, хочете ви сказати?
— Косто! — благально озвалася Сиракова.
— Мовчи! — гарикнув чоловік. — Ви чули що-небудь про «Комету»?
— Неясно.
— Зграя гангстерів, оце й була «Комета». І один з тих гангстерів — її рідний брат! — При цих словах господар правицею-шпагою вказав на свою жінку. — Коли я, дорогий інспекторе, під впливом природного для кожного індивіда інстинкту продовження роду одружився з тут присутньою, чи знаєте ви, що вчинив той вовк у людській подобі? Позбавив її всякого утримання! Усякого! І не тільки від скупості, а й заради підступної мети: аби поставити на коліна гордий, незалежний дух Кости Сиракова!
Тут промовець трошки відкинув голову й замовк, неначе оцінюючи, яке враження справили на мене його слова.
— Так… — пробурмотів я. — Неприємно…
— Неприємно? Трагічно, товаришу інспектор, тра-гіч-но! І цей шкурник ось шантажує, а вдома з ранку до вечора поїдом їсть жінка-міщанка…
— Так це ж заради дитини, Косто…
— Замовкни! — гримнув господар, навіть не глянувши на дружину. — Інквізований з обох боків одночасно, Коста Сираков не витримав й підняв білий прапор капітуляції… Ніжний пагін було розчавлено котком брутального часу… Кінець студіюванню філософії, край мріям про наукову кар'єру, замість усього цього — бухгалтерське місце в «Кометі», і то, зауважте, місце з жебрацькою платнею…