Понеділок починається в суботу
- Автор: Стругацкий Аркадий Натанович, Стругацкий Борис Натанович
- Год: 2011
- Язык: украинский
- Год: Богдан
- Переводчик: Анатолій Саган
- Жанр: Научная фантастика
Электронная книга - «Понеділок починається в суботу». Краткое содержание книги:
Ківшик я знайшов на діжці під телефоном, але води в діжці не знайшлося, і я подався до криниці. Сонце піднялося уже височенько. Десь гуділи машини, почувся міліцейський свисток, у небі з солідним гулом проплив вертоліт. Я підійшов до криниці і, задоволено побачивши на ланцюгу зім’яте бляшане цебро, взявся розкручувати корбу. Цебро, постукуючи по стінах, занурювалося в чорну глибінь. Почувся плескіт, ланцюг натягнувся. Я крутив корбу і дивився на свій «Москвич». Машина мала стомлений, закурений вигляд, вітрове скло було заляпане розбитою об нього мошвою. Треба буде води долити в радіатор, подумав я. І взагалі…
Цебро здалося мені дуже важким. Коли я поставив його на зруб, з води висунулася величезна щуча голова, зелена і вся якась замшіла. Я відскочив.
— Знову на ринок потягнеш? — сильно окаючи, запитала щука. Я сторопіло мовчав. — Дай же ти мені спокій, ненаситна! Скільки можна?.. Тільки заспокоюся, приткнуся відпочити й подрімати — тяяяягне! Я ж не молода вже, старша за тебе… зябра теж не в порядку…
Було дуже дивно дивитись, як вона розмовляє. Зовсім як щука в ляльковому театрі, вона щосили відкривала й закривала зубасту пащеку в неприємній невідповідності зі звуками, що вимовлялися. Останню фразу вона промовила, судомно стиснувши щелепи.
— І повітря мені шкідливе, — продовжувала вона. — Ось подохну, що робитимеш? Усе жадібність твоя, бабська й дурна… Усе збираєш, а для чого збираєш — сама не знаєш… На останній реформі ж як погоріла, га? Отож! А катеринками? Скрині обклеювала! А керенками, га, керенками! Грубку ж розпалювала керенками…
— Розумієте, — сказав я, трохи оговтавшись.
— Ой, хто це? — злякалася щука.
— Я… Я тут випадково… Я хотів трохи помитися.
— Помитися! А я думала — знову бабка. Не бачу я: стара вже. Та й коефіцієнт переломлення в повітрі, кажуть, зовсім інший. Повітряні окуляри було собі замовила, та загубила, не знайду… А хто ж ти будеш?
— Турист, — коротко сказав я.
— А, турист… А я думала — знову бабка. Бо ж що вона зі мною робить! Спіймає мене, тягне на ринок і там продає, нібито на юшку. Ну що мені залишається? Звісно, кажеш покупцеві: так і так, відпусти мене до малих діточок — хоча які там в мене малі діточки — не діточки вже, котрі живі, а дідочки. Ти мене відпустиш, а я тобі послужу, скажи тільки «за щучим велінням, за моїм, мовляв, хотінням». Ну й відпускають. Одні зо страху, інші по доброті, а деякі через жадібність… Ось поплаваєш у річці, поплаваєш — холодно, ревматизм, залізеш назад до криниці, а стара з цебром знов тут як тут… — Щука сховалася у воду, побулькала і знову висунулася. — Ну що проситимеш, служивий? Тільки простішого чогось, а то просять телевізори якісь, транзистори… Один взагалі отетерів: «Виконай, каже, за мене річний план по лісопилці». Літа мої не ті — дрова пиляти…
— Ага, — сказав я. — А телевізор ви, значить, усе-таки, можете?
— Ні, — чесно зізналася щука. — Телевізор не можу. І цей… комбайн із програвачем теж не можу. Не вірю я в них. Ти щось простіше. Чоботи, скажімо, скороходи або шапку-невидимку… Та?
Надія відкрутитися сьогодні від змащування «Москвича», що вже було виникла у мене, згасла.
— Та ви не хвилюйтеся, — сказав я. — Мені нічого, загалом, не треба. Я вас зараз відпущу.
— І добре, — спокійно сказала щука. — Люблю таких людей. Колись-от теж… Купив мене на ринку один, пообіцяла я йому царську дочку. Пливу річкою, соромно, звичайно, хоч очі в Сірка позичай. Ну зосліпу і в’їхала в сіті. Тягнуть. Знову, думаю, брехати доведеться. А він що робить? Він мене хапає упоперек зубів, так що рота не розтулити. Ну, думаю, кінець, зварять. Аж ні. Защемляє він мені чимось плавник і кидає назад у річку. Он! — Щука висунулася з цебра і виставила плавник, схоплений біля основи металічним затискачем. На затискачі я прочитав: «Запущений сей екземпляр у Солові-річці 1854 року. Доставити в К. І. В. Академію наук, СПБ». — Старій не кажи, попередила щука. — З плавником відірве. Скупа вона, скнара.
«Що б у неї запитати?» — гарячково думав я.