Бесплатная библиотека
Читайте книгу на сайте или телефоне
Сирітський потяг - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com

Сирітський потяг

Электронная книга - «Сирітський потяг». Краткое содержание книги:

Не одну прийомну родину змінила за свої сімнадцять років Моллі, але так і не змогла знайти по-справжньому рідних людей. Допоки, дивом уникнувши колонії для неповнолітніх та отримавши п’ятдесят годин громадських робіт, не опинилась на занедбаному горищі старої Вівіан… Розбираючи ящики, дівчина почує приголомшливу історію про «сирітський потяг», на якому восьмирічною сиротою рудокоса Вівіан вирушила разом із сотнями інших безбатченків у нове життя з Нью-Йорка на Середній Захід. Поневіряння, тяжка праця, зраджені мрії… Неочікувана доброта, любов, відданість… Це було саме те, що мала почути Моллі, аби знайти власну дорогу в житті. Це було те, чим мусила нарешті поділитися Вівіан. І «сирітський потяг» попри все став символом мрії про родинне щастя, про будинок, у якому немає порожніх кімнат. Моллі здійснить цю мрію для старої Вівіан. І для себе.
1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 21
Перейти на страницу:

Я знала, що мій батько й брати загинули. Я бачила їх у коридорі, накритих простирадлами. Але маму винесли на ношах, і я бачила, як Мейсі ворушилася, хникаючи, коли чоловік в уніформі ніс її коридором.

Містер Шацман похитав головою.

— Вона не повернеться.

— Ну, тоді Мейсі…

— Твоя сестра, Маргарет, не вижила, — каже він, відвертаючись.

Мої мама й тато, двоє братів і сестра, так само дорогі мені, як я сама, — цю втрату неможливо описати словами. І навіть якби я й знайшла слова, щоб виразити свої почуття, слухати мене було ні´кому. Всі, до кого я була прихильна у світі — у цьому новому світі, — померли або жили десь далеко.

Тієї ночі, коли сталася пожежа, коли вони взяли мене до себе, я чула, як місіс Шацман у себе в спальні сварилася зі своїм чоловіком, вирішуючи, що зі мною робити. «Я про це не просила. — Її сичання прозвучало так виразно, наче ми були в одній кімнаті. — Ці ірландці! Стільки дітей у такій маленькій квартирі. Дивно, що таке не стається частіше».

Доки я слухала крізь стіну, в моїх грудях ширилася порожнеча. «Я про це не просила». Лише за кілька годин до цього мій тато повернувся додому з роботи в пабі й перевдягнувся, як завжди після зміни, з кожним шаром скинутого вбрання позбуваючись огидного смороду. Мама церувала одяг, за що їй платили гроші. Домінік чистив картоплю. Джеймс грався в кутку. Я малювала на аркуші паперу, навчаючи Мейсі літер, відчуваючи її тепло й вагу в себе на колінах і липкі пальці у волоссі.

Я намагаюся забути жах того, що сталося. Хоча, певно, забути — неправильне слово. Як я можу забути? Але як мені йти далі хоч на крок, не гамуючи відчаю, що переповнює мене? Заплющивши очі, я чую плач Мейсі й мамині крики, відчуваю їдкий запах, жар вогню на шкірі й різко сідаю на свою убогу постіль у сінях у Шацманів, обливаючись холодним потом.

Мамині батьки померли, брати — в Європі, один за одним пішли служити в армію, і я не маю жодного уявлення, як їх знайти. Але мені здається, і я кажу про це місіс Шацман, що можна спробувати сконтактувати з батьковими матір’ю та сестрою, що залишилися в Ірландії, хоча ми не спілкувалися з ними, відколи прибули до цієї країни. Я ніколи не бачила листів від бабусі й ніколи не бачила, аби батько що-небудь їй писав. Наше життя в Нью-Йорку було таке гнітюче, й ми за нього трималися так непевно, що навряд чи батькові багато про що хотілося розповідати. Я знала лише назву села й прізвище батькової родини, однак, можливо, цього виявиться досить.

Але місіс Шацман супиться й хитає головою, і тоді я усвідомлюю, яка я самотня. З цього боку Атлантики немає жодного дорослого, який би мною цікавився, який би привів мене до корабля й заплатив за мій квиток. Я — тягар для громади, ніхто за мене не відповідає.

— Ти, дівчинка-ірландка. Підійди. — Худа, насуплена наглядачка в білому чепчику робить знак кістлявим пальцем. Напевно, вона дізналася, що я ірландка, з документів, які заповнив містер Шацман, коли привів мене до Товариства допомоги дітям кілька тижнів тому, або ж, мабуть, з мого акценту, й досі дуже відчутного. — Гм! — мовить вона, стиснувши губи, коли я стаю перед нею. — Рудоволоса.

— Як шкода, — відказує пухкенька жінка поряд з нею, а тоді зітхає. — І ці веснянки. У її віці й так важко дістати місце.

Худорлява облизує свого великого пальця і відкидає волосся з мого обличчя.

— Ти ж не хочеш відстрашити людей, правда? Не дозволяй волоссю закривати обличчя. Якщо будеш акуратна й чесна, може, вони не робитимуть передчасних висновків.

Вона защіпає ґудзики на моїх рукавах, а коли нахиляється, щоб перев’язати шнурівки на моїх чорних туфлях, з її чепчика піднімається запах плісняви.

— Украй важливо мати пристойний вигляд. Бути схожою на дівчинку, яку жінка хотіла б бачити в себе вдома, охайною й поштивою. Але не надто… — Вона зиркає на іншу пані.

— Не надто що?.. — питаю я.

— Деякі жінки не надто доброзичливо ставляться до гарненьких дівчат, які сплять із ними під одним дахом, — відповідає вона. — Не те, щоб ти була аж така… Та все одно. — Вона вказує на мій ланцюжок. — Що це таке?

Я піднімаю руку й торкаюся олов’яного кладдахського кельтського хрестика, який носила з шестирічного віку, обводячи пальцем обриси серця.

— Ірландський хрестик.

— У потяг не дозволяється брати з собою сувеніри.

Моє серце б’ється так гучно, що мені здається, ніби вона його чує.

— Він належав моїй бабуні.

Жінки розглядають хрестика, і я бачу, як вони вагаються, намагаючись вирішити, що робити.

— Вона дала мені його в Ірландії, перш ніж ми поїхали. Це… Це все, що в мене залишилося.

1 ... 6 7 8 9 10 11 12 13 14 ... 21
Перейти на страницу:
0
Сюжет
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Атмосфера
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Главный герой
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
0
Общее впечатление
  • 1
  • 2
  • 3
  • 4
  • 5
  • 6
  • 7
  • 8
  • 9
  • 10
Итоговая оценка: 0.0 из 10 (голосов: 0 / История оценок)