![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
Панна Гонська заперечливо похитала головою.
— А чи не бачили ви часом якихось дивних плям, бородавок, лишаїв, наростів або ж кондиломій на обличчях і руках цих панів? Може статись, диявол залишив тавро потворності на образі свого прислужника.
Гелена замислилась, перебираючи у пам’яті завсідників повітових асамблей і святочних шляхетських зборів.
— Серед офіцерів жодної потвори не пригадую… От, хіба що хорунжий Смілга має страшний рубець через усе підборіддя і вийняте око…
— Ні, то має бути вроджене тавро.
— А ще є пан Журавинський, у якого на носі великий наріст. Кажуть, що його мати не хотіла народжувати від старого чоловіка і вживала відьомські ліки для викидня. А інші кажуть, що вона вагітною дивилася на носорога, якого привозив з Порти[128] посол Коссаківський і показував у львівському звіринці. Але той Журавинський не воєначальник зовсім і не офіцер, його навіть не викликають на мілітарні збори. Він несповна розуму, ходить з білим щуром на плечі, пророкує занепад Церкви і п’є цілоденно полинову настоянку.
Приблуда засміявся.
— Тоді серед тутешніх шляхтичів такого немає, — впевнено підсумувала білявка.
— А серед їхніх жінок?
Гелена зібралася відповісти, але тут крики і шум знадвору відтягли її увагу. Отаман вихопив шаблю і виглянув у вікно.
— Що вони там роблять, халамидники, — промурмотів він, марно намагаючись пробити поглядом більмо бичого міхура. Гонська зіщулилась. Жіноче передчуття повідомило їй про якусь невиразну, але близьку небезпеку. Вона вирішила, що почався напад татар, і майже відчула шкірою пазуристі руки ординців.
Двері розчинилися, і в хату ввалився Кінський Каштан, якого тримали за руки Лушпак і Мандавошка. Костоголовий спритно ухилявся від канчуків, котрими осавули намагалися перехопити його шию. Побачивши отамана, комедіант вкляк і заверещав:
— Врятуйте мою доньку, найясніший гетьмане, Господом Богом заклинаю!
Приблуда приставив шаблю до горла костоголового і спитав осавулів:
— Хто цей чоловік?
— Я вільний краківський міщанин… — заторохтів актор.
— Не тебе питаю! — Отаман підчепив зброєю підборіддя Каштана, і той захлинувся, дико обертаючи очима. Сивою щетиною потекла кров.
— Ми, батьку отамане, піймали їх у лісі, — пояснив Лушпак. — Цього дурного цапа і його дівку. З ними був ще один. З мушкетом. Хлопці за ним побігли, але він наче щез кудись. Може, вони — шпигуни Яреми[129]?
— Навряд чи, — вирішив Приблуда й опустив шаблю.
Костоголовий закашлявся. Він сповз на підлогу і прошепотів:
— Врятуйте дитину…
— Що за дівка? — спитав отаман.
Осавули перезирнулися.
— Що за дівка, питаю?
— Та таке собі курвисько, — невпевнено проказав Лушпак, напускаючи на себе пришелепуватого вигляду. — Злісна дуже. Покусала хлопців, коли сюди йшли…
— Ну?
— Ну от і кажу ж, що злісна вона. А хлопці теж розізлилися і вирішили те курвисько провчити. І повели до хати. А цей як почав кричати і битися. Ми ж йому нічого не робили…
— Так, — отаман вдарив чоботом комедіанта. — Вставай, покажися!
Кінський Каштан повільно звівся на ноги. Його струшував дрож.
— Якої віри будеш?
— Православної, — прошепотів костоголовий.
— Брешеш. Покажи хреста.
Старий актор витягнув з-під лахміття срібного хрестика.
— Кажи Символ Віри.
— Вірую во єдиного Бога Отця, Вседержителя, творителя неба і землі і всього видимого і невидимого, — забубнявив Кінський Каштан. — І во єдиного Господа Іісуса Христа, Сина Божого, Єдинородного…
— Дух Святий від кого? — перебив Приблуда.
— …І в Духа Святого, Господа Животворящего, що від Отця ізходить через Сина…
— Добре, — погодився з версією костоголового отаман. — Символ знаєш правильно. Але виглядаєш неправославно.
— Збідувався у мандрах, ясновельможний… Мою дочку…
— Що?
— Її потягли ґвалтувати, пане гетьмане. Ваші хлопці. Їх там півсотні. Вона ж не витримає…
— Ви чули? — обернувся до Гонської Приблуда. — Вона не витримає півсотні моїх хлопців!.. А скількох витримає? — Він знову підняв шаблю.
Каштан впав на коліна і заголосив:
128
О т т о м а н с ь к а П о р т а — у XVII ст. так офіційно називалась Турецька держава.
129
Лушпак має на увазі князя Єремію Вишневецького, воєводу Руського, воєначальника Речі Посполитої.