![Шлях Богомола. Імператор повені [Романи] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/8/4/7/shlyah-bogomola-imperator-poveni-romani-download.jpg)
Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]
- Автор: Ешкилев Владимир Львович
- Год: 2014
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-6885-9
- Жанр: Фэнтези
Электронная книга - «Шлях Богомола. Імператор повені [Романи]». Краткое содержание книги:
Події в романі «Імператор повені» відбуваються на сім століть пізніше. Богиня Карна (мати Богомола) не полишає у спокої наш світ. Герой роману несподівано для себе стає обраним воїном, якому судилося протистояти древній і могутній Викрадачці Немовлят. Автор з тонкою іронією змальовує мандри героя світами. Адже хоча часи й змінюються, проте злодійський світ на ім’я Опадло все ще десь поряд з нами.
NEC CRESCIT, NEC POST MORTEM DURAVE VIDETUR[122]
— Доторкнися до Напису, — звернулася до прочанина Марципанова Акробатка.
Анемподест поклав долоню на літери. Так само зробила й дівчина.
Прочанин відчув на кінчиках пальців дивне пощипування, ніби вони були змащені офортною рідиною. Він озирнувся навколо. На зосереджених обличчях тубільців застиг смертельний переляк перед святинею. «Це просто сон», — заспокоїв себе прочанин і почав пошепки проказувати молитву.
— Кляніться! — звелів Анаґа.
Сапфіра промовила:
— Я, дочка удови і фігурантка Катарактного Театру Сапфіра Прокуреста, клянуся на Вбивчому Написі повернутися сюди не пізніше як за добу і привести з собою загін воїтельок на чолі з провідницею, ім’я котрої мені невідоме, а псевдо — Німа Розвідниця. Нехай за порушення цієї присяги мене знищать Сили, що перебувають тут від часів сотворіння Сущого. Я сказала.
Прочанин відчув, як серце його закалатало, і повільно, підбираючи слова, проговорив:
— Я, прочанин до Святого Божого граду Єрусалима, на ім’я Анемподест, а в миру Андрій, син Костянтина і Параскеви Кульчицьких, клянуся на цьому Написі, що повернуся сюди за добу разом із Сапфірою і воїтельками. Так мною сказано.
— Засвідчено, — хором сказали присутні тубільці, а жуки заторохтіли.
— Шлях відкрито, — через хвилину мовчання виголосив Анаґа. Процесія повернула на сходи і вийшла у широкий прохід.
Головатий гном вклонився Сапфірі й розтанув у темряві разом із своїм почтом.
— А ми встигнемо? — запитав Анемподест.
— Мовчи! — Акробатка затулила йому рота долонею. — У клятві, даній Вбивчому Написові, не можна сумніватися. Шкідливо для здоров’я.
— Знову Зумовленість?
— Так.
— А що тепер?
— Звільни міхур, он там, за тим стовпом, і рушаймо далі.
Анемподест скористався порадою. Він зайшов за стовп і… прокинувся.
У ту мить, коли свідомість прочанина поверталась з Опадла до Матні, отаман Приблуда спорожнив великий келих мозельського і приклав до рота мереживну хустинку з вензелем Гелени Гонської.
— Як Вам подобається desert[123]? — спитав він Гелену. — Я навмисно наказав залити марципани вересовим медом і додати туди суничного сиропу. Це найкраще завершення вечері з оленячим м'ясом, якщо немає petit-beurre[124]. Здається, кухар якщо й не досяг симфонії, то принаймні perelegantes[125] смакова композиція йому вдалася.
— Де це ви, цікаво, знайшли у цих краях справжнього кухаря? — запитала білява Гелена, вишкрябуючи ложечкою келих.
— У маєтку Цбитовського, моя чарівна панно, незадовго до нашої з вами доленосної зустрічі, — відповів отаман і застібнув манжети, рясно розшиті золотим листям і шнурами. Великий солітер[126] на мізинковому персні Приблуди випустив у бік білявки гострий промінчик. — Покійний Юзеф таки любив попоїсти.
— Такий був товстун, — устряг у розмову осавул Мандавошка, який виконував за вечерею ролю офіціанта, — що двічі рвалася мотузка, коли Лушпак і Бздунько його вішали.
Гелена закашлялася, а Приблуда грізно подивився на осавула. Той знітився і щез за парчевою завісою, якою прикрасили сільську хату заради начального Хирлицького партизана.
Після гнітючої павзи Гелена наважилася запитати:
— Мій любий Базилю, ви навчилися так розбиратися у стравах під час ваших подорожей Европою?
— Азією також… Але не треба думати, заради Бога, що ви маєте справу з якимось новітнім Macellin'ом[127]. Серед вовків жити…
— Як я вас розумію, Базилю, — сумно погодилася з отаманом білявка і погладила його шерехату долоню. — Жахітні часи невблаганно перетворюють нас на заручників навколишньої жорстокості… Але я чула, що скоро буде досягнуто миру. Це правда?
— На жаль, не можу підтвердити Ваших пацифістичних сподівань, найчарівніша панно, — скрушно похитав красивою головою отаман. — Війна буде тривати до виповнення таємних вироків над сими теренами. А я, як бачите, мушу виконувати призначене мені долею і ясновельможним гетьманом Богданом-Зіновієм. Як напише через триста років поет:
— Через триста років? — зробила круглі очі Гелена. — Ви, Базилю, найглибший містик, якого я зустрічала!
— Між нами кажучи, моя чарівна володарко, було пророцтво, що у цій війні мені випаде двобій з могутнім демоном. Так сказала старезна відьма, що мешкає в печері під Києвом, і я передбачаю, що той демон ховається у тілі котрогось з ворожих полководців… Ви-от, Гелено, казали, що взимку перезнайомились чи не з усім тутешнім панством. Чи не чули ви, часом, що хтось з офіцерів відвідує лісові капища дияволосповідників чи збирає у своєму маєтку некромантів та ворожбитів?
122
«Ні рости, ні існувати по смерті не можуть» (лат.).
123
D e s e r t (франц.) — десерт, завершальна страва.
124
P e t i t b e u r r e (франц.) — сухе печиво.
125
P e r e l e g a n t e s (лат.) — вишукана.
126
С о л і т е р — діамант видатного розміру.
127
M a c e l l i n u s (лат.) — різник. Прізвисько, яке римляни дали імператорові Опілію Макринові за його кровожерливість.