Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни
- Автор: Бура Дар’я, Красовицький Олександр
- Год: 2021
- Язык: украинский
- Год: Фоліо
- ISBN: 978-966-03-9502-2
- Жанр: История
Электронная книга - «Хроніка війни. 2014—2020. Том 3. П’ять років гібридної війни». Краткое содержание книги:
Сухі інформаційні рядки зведень проілюстровані свідченнями безпосередніх учасників подій, процитованих з книг-хронік, що вийшли раніше у видавництві «Фоліо». Долучені спогади про загиблих українських вояків, що захищали нашу землю в перші дні, тижні, місяці й роки російсько-української війни, про новітніх героїв, хто заплатив найдорожчу ціну за спокій і добробут українців.
Ця книга — нагадування світовому суспільству про те, що російсько-українська війна триває, і не можна забувати про тих, хто зі зброєю в руках фактично захищає благополуччя Європи.
У третьому томі «П’ять років гібридної війни» тритомника «Хроніка війни. 2014—2020» подається хроніка новин від кінця лютого 2015 року до 31 жовтня 2020 року.
Терористи з населеного пункту Первомайськ, що на неконтрольованій території відкривали вогонь по позиціях контрольного посту «Золоте», де несуть службу військовослужбовців Держприкордонслужби та ЗСУ. Про це повідомили у Держприкордонслужбі України.
11 липня 2016 року
Зведення новин
За добу в зоні проведення антитерористичної операції 1 боєць загинув, ще 10 отримали поранення. Про це повідомив речник Адміністрації президента з питань АТО Андрій Лисенко.
Ще двоє контужені, ще один був важко поранений в результаті підриву на вибуховому пристрої в ближньому тилу.
Російські окупаційні війська 94 рази відкривали вогонь по позиціях підрозділів сил АТО, застосувавши заборонену Мінськими угодами крупнокаліберну артилерію, САУ, міномети.
Про це повідомляє пресцентр штабу АТО.
12 липня 2016 року
Ірина Вовк, Дар’я Бура «Ізоляція. Таємні в’язниці Донбасу в оповідях врятованих від тортур та смерті»
ІГОР КУЛІШ (1982 р. н.) цивільний, мешканець м. Горлівка
Російський генерал Ігор Тимофєєв з позивним «Брест» був у Горлівці замість Безлера. Зараз він у Росії, поїхав через тиждень, як мене взяли — злякався. Мені самі «емдебешники» сказали: «Якби не патруль, ти б його грохнув».
По Тимофєєву в мене було завдання — лише зібрати інформацію, вияснити де він буває. Ліквідувати я потім сам попросився, бо вводити нову людину в курс справи — занадто довго. Наприклад, я знаю, що в ось той будинок він приїжджає ловити рибу. Я знаю, що там дві камери, є собаки, що перед його приїздом приїжджає газель і цивільна машина. Цивільна раніше зупиняється, газель доходить до самого будинку. У мене були фотографії його особистої охорони, ті, що в цивільному ходили. Я вирахував про нього все, скільки часу на дорогу витрачає, де буває, о котрій годині приходить додому... Це все пояснити новій людині було б занадто довго. До того ж людина перед тим як щось робити, піде туди й знову дивитиметься. У деяких операціях часу немає. Я більше місяця за ним слідкував.
У нього є дружина, діти в Росії. Але його коханка працювала в перукарні «Клас» у Горлівці. Я пішов підстригатися в цю перукарню, потім прослідкував за нею, вияснив, де вона живе. Він до неї додому заїжджав, або її забирав, або в неї залишався. Але частіше залишався в неї. А жив біля відділу РОВД, там є будинок. А підірвати вирішили біля її будинку, бо коли чоловік йде до коханки, він розслабленіший, ніж коли йде додому.
У вибуховому пристрої не було вражаючих елементів, тому його необхідно було підірвати на відстані максимум двох метрів від жертви. Ми замаскували пристрій під цеглу на клумбі. Від вибухової хвилі відбувається відшарування м’яса від кістки. Через три дні-тиждень людина не жилець стовідсотково. У нас була задача — зробити так, щоб від цього вибуху не постраждали інші люди, окрім самого Тімофєєва чи його охорони.
Перед приїздом генерала до будинку під’їхали патрульні, які побачили нас і попросили документи. При огляді речей Олексія вони знайшли пульт детонатора, один з них каже: «А если нажать эту кнопку?», кажу: «Нічого не буде». Він натиснув, і пролунав вибух. Нас затримали й передали російським ефесбешниками. Те, що це були вони, стало зрозуміло з того, як з цими людьми в штатському розмовляють військові, по тому, що вони не віддали нас особистій охороні генерала для допиту.
«Емгебешники» знайшли в мене карту з замітками, де буває генерал. Вони не вірили, що я за ним сам слідкував без машини, пішки. У мене був велосипед, мені його не шкода було, я його і в посадці кидав, і залишав.
Після генерала я мав виїхати з Горлівки, але з маленьким феєрверком. Батько поставив умову, що після цієї справи я виїду з окупованої території, щоб перечекати півроку-рік і зрозуміти, чи мене будуть шукати. У Горлівці був бронепоїзд, на ньому стояли САУ, вони виїжджали, відстрілювалися і їхали далі. І я мав обрати оптимальний варіант на залізниці й закласти.
Коли мене з Голіковим судили, я запитав: «У чому нанесена шкода?» Мені відповіли, що дані засекречені МО. Засекречено тому, що там були САУ, яких не повинно було бути. Мені сказали: «Слишком много у тебя вопросов, на тебе 22 года». Судили за «тероризм», виготовлення вибухівки, зберігання вогнепальної зброї, вибухових речовин, шпигунство. У мене 11 статей.