Темна матерія

Я розповідаю про свій страх, про те, як думав, що мене збираються вбити, про те, що натомість прокинувся в ангарі секретної наукової лабораторії, де люди, яких я ніколи не бачив, виявляється, не тільки знали мене, а ще й з нетерпінням чекали на моє повернення.

Вони прислухаються до кожної деталі моєї втечі з «Лабораторій швидкості» тієї першої ночі, і мого повернення в наш будинок на Елеанор-стріт, будинок, який не був моєю домівкою, де я жив самотою, як людина, котра вибрала шлях присвятити усе життя своїм науковим дослідженням.

Світ, в якому ми з Даніелою ніколи не одружувалися, а Чарлі ніколи не народжувався.

Я розповів Даніелі, як я зустрів її двійника на художній інсталяції в Бактауні.

Як мене схопили й заточили в лабораторії.

Як ми з Амандою втекли в кубі.

Я описую мультивсесвіт.

Кожні двері, в які заходив.

Кожен зруйнований світ.

Кожне Чикаго, яке було не зовсім моє, але яке на крок наближало мене до дому.

Про деякі речі я не згадую.

Те, про що я поки не насмілююсь розповідати.

Про дві ночі, які я провів із Даніелою після відкриття інсталяції.

Про те, як двічі був свідком її смерті.

Колись я розповім і про це.

Я намагаюсь уявити, що мусять відчувати Даніела й Чарлі, слухаючи цю історію.

Коли по щоках Даніели починають котитися сльози, я питаю:

— Ти віриш мені?

— Звичайно, я тобі вірю.

— Чарлі?

Мій син киває, але його погляд блукає десь дуже далеко. Він байдуже спостерігає за метушливими покупцями, і мені цікаво, чи багато він почув із того, що я розповідав.

Як взагалі можна слухати таку маячню?

Даніела витирає очі й каже:

— Я просто хочу впевнитися, що правильно зрозуміла все, що ти розповідав. Отже, тієї ночі, коли ти пішов на вечірку Раяна Голдера, цей другий Джейсон украв твоє життя? Він запхав тебе в той ящик і закинув у свій світ, щоб самому жити в цьому? Зі мною?

— Саме про це я тобі й кажу.

— Значить, цей чоловік, з яким я жила, — чужий?

— Не зовсім. Я думаю, що він і я були однією особою п’ятнадцять років тому.

— А що сталося п’ятнадцять років тому?

— Ти сказала мені, що вагітна Чарлі. Мультивсесвіт існує, бо кожен вибір, який ми робимо, утворює розвилку на шляху, яка веде в паралельний світ. Та ніч, коли ти сказала мені про вагітність, закінчилася не тільки так, як ми з тобою пам’ятаємо. Вона розділилася на безліч варіантів. В одному світі, в якому ми з тобою живемо, ти і я вирішили жити разом. Ми побралися. У нас народився Чарлі. Ми зажили в нашому будинку. В іншому — вирішив, що не готовий ставати батьком, це не мій шлях. Я боявся, що втрачу роботу, не задовольню своїх амбіцій.

Отож, існує варіант нашого життя, де в нас не було дитини. Чарлі. Ти захопилася своїм мистецтвом. Я захопився своєю наукою. І зрештою, наші шляхи розійшлися. Той чоловік, та моя версія, з якою ти жила впродовж останнього місяця, — саме він і побудував цей ящик.

— Тобто, велику версію тієї штуки, над якою ти працював, коли ми вперше зустрілися — куб?