Темна матерія
- Автор: Крауч Блейк
- Год: 2017
- Язык: украинский
- Год: Видавнича група КМ-БУКС
- ISBN: 978-617-7489-81-7
- Переводчик: Ольга Захарченко
- Жанр: Социально-философская фантастика
Электронная книга - «Темна матерія». Краткое содержание книги:
Ми йдемо через вестибюль до виходу з відділка.
Чорний «Ескалейд» припаркований край тротуару метрів за шість попереду.
Проштовхуюсь у двері й тягну Даніелу тротуаром до бездоріжника з незаглушеним двигуном.
Від нічної бурі не лишилось і сліду, принаймні на небі. Різкий північний вітер порозганяв хмари й залишив після себе яскравий зимовий день.
Я відчиняю задні пасажирські двері, залізаю слідом за Даніелою, яка дає водієві в чорному костюмі адресу школи Чарлі.
— Будь ласка, їдьмо туди якомога швидше, — каже вона.
Скло у вікнах дуже тоноване. Коли ми від’їжджаємо від відділка, я дивлюсь на Даніелу й кажу:
— Треба надіслати повідомлення Чарлі, щоб він знав, що ми їдемо, й приготувався.
Вона знову береться за телефон, але в неї й досі трусяться руки, не даючи їй набрати текст.
— Зачекай, дай-но я.
Я беру її телефон, відкриваю СМС-додаток, знаходжу останню переписку між нею і Чарлі.
Друкую:
«Ми з татом їдемо, щоб прямо зараз забрати тебе зі школи.
Часу на оформлення дозволу немає, просто попросись у вбиральню, виходь і будь біля школи. Ми будемо на чорному „Ескалейді“. Побачимось через 10 хвилин».
Наш водій виїжджає з парковки на вулицю, яку вже очистили від снігу, і тепер тротуар сохне під яскравим зимовим сонцем.
Через пару кварталів проїжджаємо темно-синю «Хонду» Даніели.
За нею, через дві машини, я бачу чоловіка, як дві краплі води схожого на мене, який сидить за кермом білого фургона.
Обережно виглядаю в заднє вікно.
Позаду нас їде машина, але дуже далеко, і я не можу розібрати, хто там за кермом.
— Що там? — питає Даніела.
— Хочу переконатись, що за нами ніхто не їде.
— А хто може за нами їхати?
Її телефон вібрує, отримавши повідомлення, і даючи мені можливість не відповідати на її питання.
ЧАРЛІ, зараз:
«Усе добре?»
Я відповідаю:
«Усе гаразд. Пояснення при зустрічі».
Я обнімаю Даніелу й міцніше пригортаю до себе.
Вона каже:
— У мене таке враження, що я сплю, мені сниться кошмар, а я ніяк не можу прокинутися. Що відбувається?
— Ми поїдемо в безпечне місце, — шепочу я. — Де зможемо поговорити сам на сам. І тоді я розповім вам із Чарлі все.
Школа Чарлі — це неоковирна цегляна будівля, щось середнє між божевільнею і замком у стилі стімпанк.
Коли ми під’їжджаємо, він сидить на сходах перед входом у школу й дивиться в телефон.
Я прошу Даніелу зачекати, виходжу з машини й іду до свого сина.
Він підводиться і збентежено дивиться на мене.
На мою подобу.
Я міцно стискаю його в обіймах і кажу, забувши про все на світі:
— Боже, як я за тобою скучив.
— Що ти тут робиш? — питає він. — Що з машиною?
— Ходімо, нам треба йти.
— Куди?
Але я просто беру його за руку й підштовхую до відчинених пасажирських дверей «Ескалейда».
Він залазить перший, я — слідом, зачиняю за нами Двері.
Водій озирається і питає із сильним російським акцентом:
— Куди тепер?
Дорогою з поліцейського відділка я надумав один варіант — велике й гамірне місце, де ми можемо легко змішатися з натовпом, навіть якщо хтось із тих Джейсонів і ув’яжеться за нами. Пробую, чи можна його завбачити. У мене три запасні варіанти — ботанічний сад Лінкольн-парк-консерваторі, оглядовий майданчик на Вілліс Тауер і кладовище Роузгіл. Найбезпечнішим і найнесподіванішим видається Роузгіл. Також мене тягне на Вілліс Тауер і в Лінкольн Парк. Отож я іду всупереч інстинкту і таки схиляюсь до першого варіанту.
Я кажу йому:
— Торговий центр «Вотер тауер плейс».
Їдемо в місто у цілковитій тиші.
Коли вже видніються споруди центру міста, починає вібрувати мобілка Даніели.
Вона дивиться на екран, а потім повертає його так, щоб я міг прочитати повідомлення, яке щойно надійшло.
Це якийсь незнайомий номер 773.
«Даніело, це Джейсон. Я пишу тобі з чужого номера, але поясню все при зустрічі. Ти в небезпеці. Ти і Чарлі. Де ти? Будь ласка, зателефонуй мені якомога скоріше. Я дуже вас люблю.»
Даніела налякана до безтями.
Повітря в машині наелектризувалося, аж пощипує.
Водій звертає на Мічиган-авеню, забиту транспортом обідньої пори.
Удалині вже видніється жовтий вапняк водонапірної башти Чикаго-вотер-тауер, придавленої навколишніми хмарочосами, які утворюють розкішні торгові ряди пречудової Магніфісент-майл.