Гумор та сатира [збірка]

Його вважали олігархом,

Але боялись так назвать,

Бо говорили, що замочить…

Скотився з Нені той віночок,

З грудей почувся рип та хрип,

З боків полізла арматура,

І раптом діячі культури

І та еліта — в яму, вглиб

Кудись з Моделлю провалились,

А звідти вирвався вогонь!

Страшенно матюкавсь ОМОН,

Семен волав що було сили

І як пацюк шукав щілину!

Та все рвонуло за хвилину…

11.

Мене у поле віднесла

Могутня хвиля вибухова.

Опам’ятався край села,

Що звалось дивно Чорноброве.

І на горі побачив храм.

Високий, білий та пригожий.

Піднявсь. Ввійшов… Та ж Матір Божа!

І Син Її… Не знаю сам,

Хто підказав мені те слово,

Але з нутра, від німоти

Піднялось: “Господи, прости!..”

І сон розтанув. Вдома знову

Лежу. На кухні кран тече,

І ніби щось мені пече,

А потім тихо так лоскоче.

Коли відкрив, нарешті, очі,

Солоне по щоках текло,

А поруч був сусід Микола:

— Петро, пробач, що в нас було,

Того не буде більш ніколи!

І щоб не дихати вином,

Воно сердешне відверталось.

Обнялись ми. Поцілувались.

І він сказав: “Он за вікном

Погода ж клас! Айда до мами

У Чорноброве посапать!”

— Так в тих краях у тебе мама?

— Авжеж. І соток тридцять п’ять!

І ми поїхали в народ

Копати материн город.

2002–2003