![Гумор та сатира [збірка] - Читать Любимую Русскую Полную Книгу 👉 Read-E-Book.com](/uploads/posts/books/6/7/5/1/gumor-ta-satira-zbirka-download.jpg)
Гумор та сатира [збірка]
- Автор: Таксюр Ян Ильич
- Язык: украинский
- Жанр: Прочее юмористическое
Электронная книга - «Гумор та сатира [збірка]». Краткое содержание книги:
Я родился в Киеве. Отец рабочий, участник Великой Отечественной войны. Мать училась в Киевской консерватории, готовилась стать оперной певицей. Однако война и тяжёлая болезнь этому помешали.
После института служил в армии, потом преподавал историю, занимался самодеятельным театром. Сколько себя помню, всегда сочинял. Эта привычка сохранилась до сих пор. В 80-х и 90-х стал публиковать сатирические стихи, писать для эстрады, телевидения, анимации. Работал в газете.
Моё литературное имя Ян Таксюр. В Святом Крещении я — Иоанн. Крещение и приход к Православной вере считаю главным событием своей жизни. До того, как это произошло, долго блуждал среди духовных соблазнов своего поколения — от западных интеллектуальных игр до восточных «практик» и прочей ложной премудрости. Однако Бог очень милостив ко мне. Через падения и скорби я пришёл туда, где душа поняла: здесь мой дом.
У меня есть жена, дочь и сын. Вообще, я очень счастливый человек.
Як ворога судили такого пана.
2.
В країні Саливонії
Усі мешканці любили симфонії.
Сидять у філармонії
Уважно, нерушно,
І хоч у залі спекотно та душно,
Слухають, слухають…
Слухають одну й ту саму симфонію!
А держава, тим часом,
Перебуває в агонії.
3.
В країні Саливонії
Дуже не любили усілякі церемонії.
Як ти не демократ —
Револьвера до скроні, і…
4.
ПРО ПИСЬМЕННИЦЮ ХІВРОНІЮ
В країні Саливонії
Жила еротична письменниця Хівронія.
Так у неї майже кожний предмет —
Планшет, кларнет чи турнікет —
Викликав любовні фантазії.
Просто перебувала жіночка
У постійному ектазі.
Але якось поважні люди
Сказали Хівронії:
— Ви, безперечно, гордість нашої Саливонії.
Та ваші фантазії, хоча й симпатичні,
Але не зовсім вони патріотичні.
І в ту ж саму мить
В серці Хівронії натхнення, як забринить!
І пішов у неї за сонетом сонет!
А творче збудження тепер викликали:
Багнет, кулемет, гранатомет
І навіть один непоголений
Мужній діяч в окулярах,
Котрий очолював Міністрів Кабінет.
От, що значить, справжній
Патріотичний (і тому, завжди пластичний)
Поет!
5.
ЦІКАВА ТРАДИЦІЯ
Земля Саливонії —
Щедра та духовно багата.
Але по закону,
Там заборонено любить свого брата.
Люби, кого хочеш,
Чи свата, чи ренегата,
Чи римського понтіфіка.
Тільки не люби свого рідного брата.
Скажете, забаганка дурнувата?
А може, тут своя місцева специфіка?
6.
ПОДАРУНОК З ГОЛІВУДУ
Якось у Саливонію
Приїхав Бандерас Антоніо.
Чи хтось інший з Голівуду,
Точно не знаємо,
Тож, брехать не будемо.
Зустрічати того Антоніо
Вийшла уся Саливонія.
І була причина такої гостинності —
Казали, що хлопець привіз у подарунок
Чи-то коштовності, чи-то цінності.
А він, і справді, той діяч
Голівудської культурки,
Дістає перед саливонівцями
Товстенну книгу
(В неї ще була золота палітурка),
І підносить той фоліант на таці їм.
А книга називається:
«Як правильно робить мастурбацію».
Саливонівці стоять, очима кліпають,
Рідна природа навкруг в красі та росі.
— Оце усі ваші цінності? —
Питають вони гостя.
А той посміхнувся,
Широко, білозубо, та й каже:
— Усі.
7.
ВІРА САЛИВОНІЇ
Більшість жителів Саливонії,
Від старих дядьків
До дітей та їхніх матерів,
Вірили у Трьох Богатирів —
Романа Бандуру, Богдана Файфуру
Та Семена Політуру.
Чекали, що якось вранці, зненацька
Прийдуть ті троє в кожну хату,
Почнуть про всіх дбати,
Життя прикрашати,
І настане рай від Лісабону аж по Карпати.
А якщо в саливонівців запитати:
Чи не пробували ви, шановні,
Христа Бога чекати?
Напружаться хлопці та й спитають:
— А хто це? І з якого він патріархату?
Гости с Майдана
(рассказ)
Я часто думаю о роли мелочей в нашей жизни. Например, чьей-нибудь улыбки. Простой улыбки…
Ну, вот зачем я это написал? Решил же, писать правду. Ничего я не думаю. Ни о каких мелочах. И ни о каких простых улыбках. Я думаю, почему при одном воспоминании о моём старом друге Жене, о его милом, робком, интеллигентном лице и о его улыбке я чувствую раздражение. И даже ненависть. Вот, что я хочу сегодня понять. Потому что здесь тайна. Причём тайна, касающаяся не только меня, но и многих моих соотечественников. Признаюсь, иногда мне кажется, что я разобрался, в чём тут дело. Но потом начинаю сомневаться, и выводы забываются. Кроме того, я сделал одно потрясающее открытие! Но, пожалуй, об открытии я расскажу позднее. Сначала нужно ещё раз всё вспомнить. И тогда, может быть, придёт окончательная ясность. А пока большую часть времени я пребываю в растерянности.
С Женей мы познакомились давно, много лет назад, хотя так и остались на «вы». По вечерам мы часто гуляли вдвоём по старым улицам горячо нами любимого Киева. Помню, как прохладным вечером, где-нибудь в октябре, когда у нас опадают листья каштанов и тополей, мы с моим дорогим Женечкой останавливались на Владимирской или Большой Житомирской, и он, маленький, с восторженными глазами, поглаживая седеющие усы, говорило Паустовском, о Булгакове и счастливо улыбался.
А вот теперь эта самая улыбка или даже одна мысль о ней будит во мне ненависть. Почему так? С чего всё началось? Видимо, с наших споров двухлетней давности. И, конечно, с нашей Революции достоинства, которую мой друг не принял, над которой зло подшучивал и которую, что уж тут скрывать, несомненно, презирал.