Історія польсько-українських конфліктів т.2

3) У вересні 1939 р. як внаслідок ненависті до Польщі, так і через тогочасний домінуючий культ Німеччини українські маси наважились на ворожі виступи і проти Польської Держави, і проти польськості. Такі виступи антидержавної спрямованості, як напади на менші військові підрозділи, вбивства поліцейських на службі, знищення мостів, важливих для передислокації військ, відомі, однак менш відомою є обставина, що українці мали намір знищення польського суспільства. Але швидкий перебіг подій, поява радянських військ і відступ Німеччини з уже зайнятих територій Волині і

Східної Малопольщі стерли з пам'яті цю спрямованість українських намірів. Після вступу німецьких військ українці були певний час дезорієнтовані, але недовго, бо незабаром перейшли до ролі ентузіастів радянської агресії. Це перестрибування їм полегшили дві обставини. Першою з них було те, що росіяни надали своєму походу через східні землі характеру, ворожого до польської державності, а вже це було для українців достатнім заохоченням стати на бік загарбника. Другою вирішальною обставиною, що спонукала українців допомагати східному окупантові у знищенні проявів польського державницького життя, була та, що він виступав як союзник Німеччини і спільник у справі нового поділу Польщі. Українцям це здавалося геніальною комбінацією, що можна було поєднати культ Німеччини з культом Росії і ненавистю до польськості. До того приєдналась і третя обставина: українці є новаторами і любителями актуальної сили. Завжди вони прагнуть запрягтись у віз тієї актуальної сили, сподіваючись від неї толерантності для своїх інстинктів вбивств і грабежів. Але вже на самому початку українці потрапили у незручне становище. Культ гітлерівської Німеччини склався таким чином, що протягом кількох років вони розвивали тільки у своїх мріях повернення до традиційного гасла: «Бий ляха і жида!» Чи то внаслідок втрати орієнтирів через швидкий перебіг подій, чи з помилкового розрахунку, що Радянська Росія, йдучи на дружбу з Німеччиною Гітлера, прийняла також його ідеологію, але українці, влаштовуючи у момент входження радянських військ вбивства і грабежі поляків у кількох місцевостях (головним чином на Поділлі), знищили кільканадцять родин євреїв. Це викликало реакцію влади. «Націоналістичні» вбивства були засуджені, а винні суворо покарані. Радянська відозва, яка забороняла «націоналістичну боротьбу», як приклад наводила вбивства єврейських родин в особливо жорстокий спосіб. Крім того, українці не врахували, що у Радянській Росії після 20 років революції вбивство стало одержавленим. Радянська держава вважає це своєю монополією і не терпить у цій галузі конкурентів. Особливо вона не терпить вбивств, здійснених в ім'я іншої, ніж у радянській державі, ідеології.