І один у полі воїн

— Але в неї є перепустка на приїзд?

— Я знаю не більше за тебе. Приїздить Людвіна Декок, треба її зустріти — ось все, про що мене повідомили

— А яким поїздом?

— Сьогодні о шістнадцятій двадцять.

— Гаразд, я зустріну її.

— Зустрічати підемо вдвох. Але не разом — ти мене, а я тебе не помічаємо. Я чекатиму на пероні праворуч від головного входу у вокзал, а ти ліворуч. Той, хто перший побачить Людвіну, змішається з натовпом і піде поруч неї, не виказуючи, проте, що з нею знайомий. Другий, зачекавши дві-три хвилини, йтиме позаду і спостерігатиме, чи ніхто за нею не стежить. Відразу за вокзалом, на розі Паризької і Виноградної, той, хто зустрів Людвіну, непомітно робить їй знак зупинитися біля кіоска з водою. Ні в кого не викличе підозри, що двоє пасажирів зупинилися, щоб напитися. Той, хто спостерігатиме ззаду, — проходить повз них. Коли він переконається, що за Людвіною ніхто не стежить, — може приєднатися до гурту. Коли ж помітить щось підозріле, проходить далі. Зрозуміло?

— Все, крім того, що ж робити тому, хто питиме з Людвіною воду біля кіоска?

— У разі небезпеки він, не озираючись, піде далі, а Людвіна вже не його клопіт. Поблизу чатуватимуть наші люди, яким дано відповідні інструкції.

— За десять хвилин до приходу поїзда я буду на вокзалі.

— Рано. Прийди о шістнадцятій дев'ятнадцять. Не треба, щоб тебе на пероні помітили. Зроби вигляд, що прийшла на вокзал купити ілюстровані журнали… А тепер давай лапку, попрощаємося, як годиться справжнім закоханим, і я побіжу…

Франсуа довго тиснув руку дівчині і зазирав їй у очі, гукнув з порога, що перший танець за ним, помахав кашкетом і зник за дверима. Моніка й собі помахала рукою, посміхнулася, хоч їй було зовсім не до сміху.

Дівчину дуже непокоїв приїзд «кузини», як вона назвала Генріху Людвіну Декок, коли той з машини побачив її у Бонвілі. Чим пояснити такий несподіваний приїзд, та ще тепер, коли гестапо ввело перепустки для всіх, хто виїздить з Бонвіля або їде туди? Людвіні, як і всім іншим пасажирам, напевне доведеться кілька годин простояти на привокзальному майдані, оточеному солдатами, і чекати, поки гестапівці перевірять документи. Хтозна, чим скінчиться для неї ця перевірка! Ті, що її сюди послали, мабуть, пішли на такий риск, лише зваживши на особливу важливість доручення. Тим більше, що всього три дні тому Моніка відправила Людвіні листа. Для стороннього ока він був зовсім невинний — звичайне листування двох обивательок, заклопотаних своїми дрібними справами! Моніка писала, що сніг у Сан-Ремі випадає досить часто, чого раніше майже не було, що віють непривітні, холодні вітри, що з продуктами дуже важко і ціни на ринкові знову стрибнули вгору. А читати це слід було так: в Сан-Ремі почастішали арешти, чого досі майже не було, партизани посилили активність, приїзд до Сан-Ремі тепер рискований…

І після такої перестороги Людвіну все-таки послано сюди! Не інакше, як вона їде у дуже важливій справі!