Людина без властивостей. Том I

Те, що сталося наступної хвилини, належить і справді до зовсім іншого світу, ніж той, де Ульріх щойно сприймав дерево й камінь як продовження власного життя.

Річ у тім, що одна робітнича газета «деструктивно оплювала», як висловився б граф Ляйнсдорф, Велику Ідею, стверджуючи, нібито вона — всього-на-всього свіжоспечена сенсація для панівних верств і стоїть, мовляв, в одному ряду з недавнім убивством на ґрунті статевого збочення; все це роздратувало якогось чесного трудягу, що хильнув трохи зайвого. Він причепився до двох добропорядних громадян; задоволені зробленими за день справами й переконані, що щирих намірів приховувати ніколи не треба, вони досить гучно висловлювали свою підтримку вітчизняній акції, про яку прочитали в своїй газеті. Спалахнула пересварка, і позаяк поліціянт, що стояв неподалік, з одного боку, додавав упевнености двом добромисникам, а з другого — дратував причепу, то ця сутичка набували чимдалі різкіших форм. Поліціянт стежив за нею спершу через плече, згодом — повернувшись обличчя, а потім — підійшовши ближче; він спостерігав її як передовий пост залізного важільного механізму під назвою «держава», механізму, що завершується ґудзиками й іншими металевими частинами. Зрештою, постійне життя в упорядкованій державі неодмінно позначається рисами чогось примарного; не можна ні вийти на вулицю, ні випити склянку води, ні сісти до трамваю, не торкнувшись добре збалансованих важелів величезного апарату законів і зв’язків, не перевівши їх у той чи той бік або не дозволивши їм підтримувати спокій існування цього апарату; ми знаємо лише про дуже невеличку частину з тих важелів, що йдуть глибоко в нутро механізму й губляться своїм другим боком у складній мережі, розплутати яку до кінця ще нікому не щастило взагалі; тому їхнього існування не визнають, як громадянин держави не визнає існування повітря, стверджуючи, нібито воно — порожнеча, але саме в цьому, схоже, й полягає певна примарність життя — що все, чого не визнають, усе, що не має кольору, запаху, смаку, ваги й моралі, як-от вода, повітря, простір, гроші й плин часу, насправді й є щонайважливіше; людину часом охоплює паніка, мов у безвольному сні, напад шаленства й бажання все довкола трощити, як ото буває в звіра, котрий потрапляє до незрозумілого йому тенетного механізму. Отакий вплив справили на того робітника ґудзики поліціянта, і представник державної влади, відчувши, що його неналежно поважають, ту ж мить перейшов до арешту.